Tag Archives: творчість

СТАНСИ ДЛЯ НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ

а.
Лілі Марлен, ти не росла у совку,
ти взагалі не знаєш, що це таке – совок,
але батальйони тягнули цю пісню ламку,
ховаючи в ранцях на застібці і на замку
між порнографічних листівок трепетний мамин рядок.

б.
Війна почалася у червні, а вже восени,
з пантами прогоцавши літню кампанію, в ніч
відходили “наші”, як ніжно себе вони
самі й називали, і, мабуть, немає вини
в такій безпідставній любові до малознайомих облич.

в.
Така вже була умова, що їх вела уперед,
така пролетарська сансара, такий православний чин,
щоб кожен в своїй ойкумені сягнувши зірок і планет,
знайшовши предмет любові, любив собі цей предмет,
окрім, звичайно, дебілів і одиноких мужчин.

г.
Але ви врешті з’явились – діти германських лісів,
непосидючі шибайголови рейнських трудящих долин,
і всі міщани раділи появі цих голосів,
за винятком агітатора, котрий вже мирно висів,
і був один, хто не тішився, був взагалі один.

ґ.
Наївна й смішна веремія, як в жодному з інших міст.
Ось ветхий петлюрівець чистить свій слуховий апарат,
ось збуджені комсомолки до співу виказують хист,
і з братськими хлібом-сіллю ставши на повен зріст,
з бантами на вишиванці виходить коляборант.

д.
Ви дбали про місто, листівками всіявши брук,
і хай мародеру дрижав його згорблений карк;
відкрили “Просвіту”, зчиняючи гамір і грюк,
зібрали до зоопарку вцілілих радянських тварюк,
хоч на фіґ кому потрібен він був – цей ваш зоопарк.

е.
Ті піонери-юннати, які вам писали вірша,
та вчителька мови, котра пускала вас на постій, –
вони ще сплатять офіру за всіх, хто від них вируша,
ось вона, діти, слов’янська психоделічна душа –
знаєш, який буде вжинок, але таки спробуй, посій.

є.
Скажіть запальному хлопчині, який промерзав до тла
в зимовій редакції, вірячи, що це іще не кінець,
коли ви йшли з цього міста, з його води і тепла,
скажіть, чи крапля сумління хоч раз по тім затекла
до ваших холодних німецько-фашистських сердець?

ж.
І навіть можна не знати природи якихось речей,
але, якщо вже відверто, без соплів і без образ –
попри усю непруху, попри тугу, ачей,
невже ви самі не бачили, невже не мали очей,
що райх ваш – фата моргана, і фюрер ваш – підарас…

з.
Адже біль цього міста вже не звести до ладу,
не стишити цю відразу до всіх, хто його здавав,
тому і я краще здохну, чи просто так упаду
на площу його свободи – виснажену і руду,
аніж відійду від коріння його наркотичних трав.

и.
Лише нерухоме небо, небо собі згори
лінзами Богородиці зазира до осель…
Гріються шоколадки у руках дітвори,
пахне драпом в учительській, дощ заливає двори,
гелікоптер пролітає, мов мандрівний журавель.

Джерело: http://maysterni.com/publication.php?id=1575

Ісус любить тебе

Можливо, якби я дивився телебачення частіше, я давно б уже звик. А так кожного разу одне й те саме – на тебе вивалюють якусь незбагненну інформацію і далі ти мусиш жити з нею. А з нею жити важко. Скажімо, подивився нещодавно якісь пропагандистські російські ролики, і ось що виявляється. Виявляється, що 10 відсотків населення Російської федерації за останнє десятиріччя були втягнені до тоталітарних сект. І це ще не найгірше! Найгірше те, чим саме займались вищезазначені тоталітарні секти. А займались вони, щоб ви знали, промисловим шпіонажем на користь Америки та моральним розтлінням російського держапарату. Я не жартую, так і було сказано – «действия координировались руководством ЦРУ». Як доказ цього, телевізійники показали знайдені в одній із нових, некошерних церков, фотоплівки та папку, на якій було написано від руки «Чорномирдін». Ну, з Чорномирдіним, припустімо, не все так просто – можливо, це і не шпіонаж, а всього лише планова місіонерська робота. А з усім іншим я, скажімо, можу погодитись. А погодившись, тривожно спитати в прогресивної громадськості – а що ж ми? Невже ж знову пасемо задніх? Який у нас відсоток ярових та озимих свіжо наверненими душами зібрали афро-американські пастирі? І хто саме потрапив у їхні сіті? Тут бачиться три напрямки діяльності місіонерів. По-перше, політична еліта. Те, що більшість українських політиків є жертвами тоталітарного сектантства, не викликає жодного сумніву. Питання лише в тому, які шляхи потенційного зомбування обирають для себе заокеанські пастирі. На що можна купити українського політика? Що його взагалі цікавить? Секс, кокс і слово боже. Два останні компоненти настільки міцно ввійшли в реалії вітчизняного політикуму, що політичний, так сзать, бомонд України ще довго буде асоціюватись із образами наших мерів, котрі на ранковому кумарі намагаються записати чергове звернення до міської громади. Натомість, секс. Його присутність в українській політиці не виявлена достатньою мірою, з причини очевидного домінування двох інших компонентів. По-друге, трудова міграція. Жодного сумніву не викликає те, що беззаперечними носіями сектантських ідей є представники трудової китайсько-корейської та студентської південно-африканської молоді, котра активно обживається на мирних теренах Соборної України. І хто знає, чим, окрім демографічного вибуху, загрожує нашій республіці така легковажна політика з асиміляції та депортації молодих хунвейбінів із гуртових ринків країни. По-третє, транснаціональні корпорації та макдональдз. Ніхто до сьогодні не заперечив причетність макдоналдза до тоталітарного сектантства та не виозначив його роль у домінуванні серед українських політиків трьох світоглядних складових, а саме сексу, коксу та слова божого. А оскільки заперечень немає, то й підозри лишаються. І ось виходячи із цього, я собі думаю – це ж якщо взяти за основу скромні російські підрахунки, і уявити, що щонайменше 10 відсотків наших співгромадян так само є членами тоталітарних сект, то напрошується логічне питання – де були ці люди 30 вересня 2007-го року, і чому блок КУЧМА не пройшов до парламенту? Ага, і ще одне: хто в такому разі має відповідати за Динамо?

Джерело: http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/sirozha/a1221

Слобожанська Швейцарія

Всі говорять: українізація, українізація. Українізують, мовляв, порядних громадян, позбавляють їх конституційних прав та моральної цноти. А їм, натомість, відповідають, що, мовляв, яка може бути моральна цнота в країні, де існує три радіо «Шансон», мовляв, жодної такої українізації насправді не існує, хоча в боротьбі за поступ національного відродження всі засоби є виправданими, тому й починати потрібно з публічного спалення російських книжок, бажано – разом із їхніми авторами, ще краще – з українськими також. Боротьба за духовність вимагає неабиякої запеклості, тут утратою цноти може не обійтись. Але так чи інакше – всі зав’язані на своїх дитячих страхах та сексуальних травмах – і ті, хто збирається книжки палити, і ті, хто продовжує їх писати. Натомість, що ж українізація? Вона, як видається, залежить не стільки від морально-вольових імператив, скільки від імператив соціально-економічних. І тут хочеться зазирнути в світле майбутнє. Що чекає в майбутньому східні креси незалежної України? Скажімо, Донбас. Отже, 2012 рік. Україна, разом із Польщею, виходять до фіналу чемпіонату Європи з футболу. Наголошую – не до фінальної частини, а саме до фіналу. Спеціальна комісія європарламенту дозволяє їм, як господарям турніру, не розігрувати між собою золоті медалі, а оголошує переможцями обидві команди. Що, в свою чергу, відбивається на зростанні пдв, ввп та пва, і призводить до системних реформ в економічному секторі. Скажімо, президент України, як справжня залізна леді, закриває шахти Донбасу. Внаслідок чого з Донбасу до сусідньої Росії спішно виїжджають представники тіньового бізнесу, члени євразійського союзу молоді та футбольний клуб «Шахтар», який відразу ж вилітає там до першої ліги. Натомість, лишаються справжні шахтарі, котрі змушені тепер об’єднуватись у незалежні, а головне – непродажні – профспілки. А профспілки, як відомо, це школа комунізму. Просто закінчують її не всі. Одним словом, справа так чи інакше йде до федерального устрою країни, як того і вимагають усі цивілізаційні процеси. Бо лише в межах Федеративної Республіки України мовне питання може бути вирішене без жодних політичних спекуляцій та ненав’язливої побутової ксенофобії. Скажімо, моя рідна Слобожанщина в цьому випадку перетворюється на таку собі слобожанську Швейцарію, з надійними банками (я не маю на увазі консервні) та гірким шоколадом, з трьома мовами домінуючого населення (українською, китайською і в’єтнамською) та вільним культурним розвитком малих народностей (татар, чеченців і росіян). В сусідньому Сєвєродонецьку замість культури споживання трамадолу приживається культура споживання сирів. А в столиці федеральної землі Полтавщина Кременчуці, після перепрофілізації неприбуткових промислових об’єктів, замість автомобілів «Краз» починають виготовляти якісні механічні годинники. Відповідно, внаслідок урегулювання мовного питання, з парламенту назавжди вилітають комуністи, оскільки спекулювати більше немає на чому, натомість туди потрапляють зелені, котрі відразу ж починають засаджувати терикони дубами, ялинами, та – з причин політкоректності – берези. А головне – жодного тобі радіо «Шансон», себто взагалі – жодного. Оскільки китайці відмовляються його слухати з ідеологічних причин, чеченці – з релігійних, росіяни – зі згаданих вище причин політкоректності, а українці нарешті признаються самим собі, та й усім навколо – що насправді їм це радіо ніколи й не подобалося, просто крутили його – ось вони й слухали. А там, дивись, і «Шахтар» повернеться, і знову стане чемпіоном. Так що оле-оле, Україна!