Tag Archives: спортивний клуб армії

Сергій Жадан напише сценарій для фільму про порно

22 листопада Кременчук відвідали відомий харківський поет, прозаїк, есеїст, перекладач та автор відомих творів, таких як “Цитатник”, “Марадона”, “Депеш Мод”, “Anarchy in the UKr”, “Гімн демократично? молоді”, Сергій Жадан та популярна харківська ска-група “Собаки в космосі” в рамках промоційного туру на підтримку спільного альбому “Спортивний клуб армії”. Промоційний тур розпочався з 20 листопада з міста Києва, і Кременчук став другим містом, де Сергій Жадан і “Собаки в космосі” презентували свій альбом.
Приїзд Сергія Жадана Кременчук очікував вже давно, і про його приїзд говорили ще влітку, але з різних причин він не відбувся. Тому 22 листопада для письменника виявилося у Кременчуці дуже насиченим. Спочатку Сергій відвідав Кременчуцьку виховну колонію для неповнолітніх, поспілкувався з місцевими мас-медіа, провів автограф-сесію, а ввечері разом із “Собаками у космосі” презентував новий альбом.
“Я сюди приїхав з великим задоволенням. Кременчук для мене пов’язаний з Покальчуком, як не парадоксально”, – зазначив Сергій Жадан під час прес-конференції, – “і мені дуже цікаво, хто сьогодні прийде, скільки людей, і як це буде відбуватися, тому що я в Кременчуці вперше і навіть не уявляю, скільки у вас людей ходить на такі акції, і чи ходять вони взагалі. В будь-якому разі, я сподіваюсь, що я тут не востаннє, і що ми сюди приїдемо неодноразово – з друзями-музикантами чи з друзями-письменниками.”
Проект “Спортивний клуб армії” виник восени минулого року. “У нас зараз така популярна річ в Україні, що письменники роблять якісь спільні проекти з музикантами. Ми з “Собаками” співпрацюємо вже більше року, і вся ця співпраця вилилась у такий диск”, – повідомив Сергій Жадан.
Музичний матеріал було записано на харківській студії “М.А.Р.Т.” у вересні-жовтні цього року. В записі, крім “Собак у космосі”, взяли участь струнний квартет харківського ресторану “Генацвале”, фольклорний колектив “Слобожанська горлиця” та ансамбль циганського танцю “Райдуга”. Крім того, до запису долучились Галина Бреславець (гурт “Ойра”), Олег Каданов (“Оркестр Че”) та Єфим Чупахін (“Акустик Квартет”). Для оформлення диску було проведено кастинг, в якому взяли участь понад 50 претенденток. Зрештою, до фотосесії було запрошено студентку 2-го курсу фізико-математичного факультету Харківського національного університету громадянку Кенії Марію Вамбуйю, чий портрет і з’явився на обкладинці музичного диска. Тематично більшість пісень альбому присвячені проблемам соціальної адаптації сучасної молоді й заповнюють собою нішу соціального звучання, що традиційно оминається представниками вітчизняного шоу-бізнесу. Музиканти торкаються питань, актуальних для більшості молодих людей сучасних мегаполісів: безробіття, расизм, реприватизація, дублювання художніх фільмів українською мовою. Окремо слід згадати тему культурного дозвілля серед студентської та робітничої молоді, що проходить через творчість колективу червоною ниткою. Можна сказати, що з появою проекту молодь українських міст нарешті отримала виразника своїх культурних та соціальних запитів.
До диску “Спортивний клуб армії” увійшли сім треків плюс відеоролики з концертних виступів проекту.
Під час прес-конференції журналістів цікавили питання не тільки про новий проект, а і багато інших. Деякі з них ми наводимо нижче.

– Ви асоціюєте себе з грибом без коріння. Чому?
– Тому що мені більш симпатичний принцип гриба: коли не пускається один корінь, а іде таке розголудження в різних напрямках, певна така екліптичність світосприйняття, за рахунок якої ти здатен охоплювати різні непоєднувані між собою сфери діяльності. Це більше відповідає моєму світогляду. Я люблю дуже різну музику: починаючи з джазу і закінчуючи етикою. Десь посередині стоїть класичний рок, джаз-рок, інді-рок. Такі ж самі у мене зацікавлення в літературі: я люблю як класичну літературу так і модерн, як масову так і концептуальну. Те саме стосується кіно, те саме стосується театру. І мені більш симпатичні люди, які не мають якихось внутрішніх обмежень. Скажімо так, “я читаю лише постмодерністів” чи “я читаю лише авангардистів чи футуристів”.
По-моєму, чим більший та відкритий у тебе світогляд, тим простіше з тобою спілкуватись. Власне, можливо йшлось саме про це – про відкритість.

– У післямові до “Депеш мод” Павло Загребельний написав, що ви ненавидите людей, яким за сорок. Це правда чи ні?
– Ні. Це неправда в будь-якому разі. Я думаю, що Павло Загребельний не говорив про це серйозно, скоріше, з іронією. Тому що в “Депеш моді” є позиція цього тінейджера, якому 19 років, який ненавидить всіх, кому більше, ніж 21 рік. Це позиція суто цього героя, а не моя. Я, навпаки, ставлюся з повагою до людей з життєвим досвідом. Як правило, чим людина старше, тим вона мудріше.

– Розкажіть, будь ласка, про “Ефіопію”. І яка різниця між “Ефіопією” та “Цитатником”?
Я написав зараз книгу віршів “Ефіопія”, яка, я сподіваюсь, вийде через пару місяців у видавництві “Фоліо”. І я планую у лютому–березні приїхати з презентацією цієї книжки та з літературним вечором. Це нові вірші, яки я писав протягом останнього року–півтора. Це для мене цікава книга, що має багато римованих речей, на відміну від попередніх книжок, які написані Верлібром – вірші без риму та розміру. Це, з однієї сторони, може здаватись поверненням назад, з іншої – ще однією новою гілкою творчості.
Мені хотілося написати романтичні вірші про людей, яких раніше в українській літературі не писали: моряків, безпритульних, повій, кримінальників – що називається, асоціальний елемент. Написати про якісь речі, які б були цікаві не тільки українським філологам.
“Ефіопія” – це метафора країни, так звана “забугорна” земля, заобрійна якась межа, до якої потрапляють лише ті, хто дійсно нічого не боїться, хто ніби іде всупереч життєвим потокам і життєвим бурям.

– В чому причина так званого “харківського” літературного та театрального феномену, пов’язаного з появою в Харкові великої кількості нових театрів та письменників?
– Пов’язано це, в першу чергу, з тим, що Харків є так званою студентською столицею, яка налічує понад 100 тис. студентів. І серед них є багато людей, які займаються мистецтвом: літературою, музикою чи ще чимось. Крім того, у Харкові завжди були надзвичайно великі культурні традиції. Тому не дивно, що зараз, коли ніби нема якихось видимих таких зовнішніх перепон для зайняття мистецтвом, дуже багато людей почали займатись некомерційним, дуже цікавим мистецтвом. Тому на літературні вечори, навіть без жодної реклами, завжди приходить багато цікавих людей. І це майже виключно молодіжна публіка, з яких багато хто сам пише чи грає.

– Ви пишете прозу, поезію, тексти пісень та сценарії театральних постановок. Нещодавно з’явилась інформація, що ви написали сценарій до фільму про лунапарк? Що це за фільм?
– Так. Ми з харківським режисером написали сценарій, який називався “Тактика дрібного фолу”. Над ним ми працювали майже рік: декілька разів переписували, режисер постійно робив якісь правки. Мені це було дуже цікаво, тому що це була справжня пропозиція написати сценарій до фільму. А коли ми його зробили, то зрозуміли, що він зовсім нам не подобається. Ми зовсім інше мали на увазі. І зараз я почну писати новий сценарій. Це буде сценарій про зйомку порнофільму, тобто буде кіно про кіно. Ми вирішили, що фільм про лунапарк не дуже буде цікавий для українського глядача, тому краще зняти фільм про порно.

– Чи плануєте ви написати нові твори для театру?
– Якщо будуть реальні пропозиції, то я завжди готовий написати. Зараз театр “Арабески” готується до прем’єри вистави за моїм твором “Червоний Елвіс”. Крім того, якийсь студентський театр зробив виставу за “Anarchy in the UKr”. Я ще не бачив, але мені цікаво, що вони поставили, і як це виглядає.

– Хотіли б ви, щоб ваші твори вивчали у школі?
– Не хотів би. Мої твори ввели у шкільну програму, і я довго, нібито, скандалив, сварився з Міністерством освіти, тому що на моє глибоке переконання це велика помилка з боку Міністерства освіти. Мені цього не хочеться. Але виявляється, Міністерство освіти має право включати у шкільну програму, що воно захоче, не радячись з авторами жодною мірою. І я навіть не маю право вилучити свої твори із шкільної програми. Але, з одного боку, це правильно, що школа може брати те, що їй потрібно, з іншого – я не впевнений, що дітям насправді це потрібно.

– В одному інтерв’ю ви сказали, що слухачами альбому “Спортивний клуб армїі” є гопники та молоді менеджери?
– Нам треба було в Києві зібрати аудиторію, і ми зробили вірний маркетинговий хід. Ось вони і прийшли до нас на концерт (сміється).

– В літературі ви використовуєте ненормативну лексику. А використовуєте ви її у житті?
– В житті ситуацій, де використовуєш ненормативну лексику, значно більше, ніж у літературі. Бувають ситуації, коли без неї просто не обійдешся. Але я нею не зловживаю. Взагалі, в житті, як і в літературі, я лексику не поділяю на нормативну чи ненормативну. Це вигадка радянського літературознавства – поділити всю лексику на нормативну, чи ненормативну. Наставити купу якихось огорожок, запобіжників, купу табу зробити. Це все ніби розкласти по поличках: це можна вживати, це не можна, це потрібно, це бажано та інше. Як на мене, мова – це живий організм, який розвивається незалежно від інституту літератури і інституту мовознавства. І те, що якась, скажімо так, кількість філологів чи мовознавців не сприймають якийсь пласт мови, то це їх проблема, а не проблема української мови. Тому що українська мова сьогоднішня і двадцятирічної давнини, чи тридцятирічної – це різні мови. І ігнорувати це – неправильно. Це призводить до якихось комплексів та сміховинних ситуацій. Подивіться, наприклад, на фільми, які транслюються на загальнодержавних каналах. Вони перекладаються цією штучною радянською мовою, де майже немає сленгу чи ненормативу. Це перекладається настільки “калічно”, що відбиває потенційного українського глядача від перегляду українських телевізійних каналів. Глядач, наприклад, краще “скачає” цей фільм у мережі Інтернет та подивиться російською мовою. Така “українізація” фільмів, такий переклад – це, насправді, антиукраїнська діяльність.

Джерело: http://www.all-kremenchug.com.ua/news.php?cont=long&id=9721&year=2008&today=26&month=11

У Львові Жадан відсипався і… шукав шкарпетки

Продовжувати святкувати День української армії, в рамках всеукраїнського туру на підтримку альбому «Спортивний клуб армії» (СКА) до львівського «Хмільного дому Роберта Домса» завітав літературно-музичний харківський проект-тандем: письменник і поет Сергій Жадан та ска-гурт «Собаки в космосі».

Хлопці провели у Львові один повноцінний день, протягом якого багато спали у готелі «Львів», а також мали нагоду наочно, але без практики, переконатися у розквіті львівської проституції. Після обіду, по дорозі до клубу на саунд-чек, хлопці зробили невеличкий «тріп», обійшовши з десяток магазинів у пошуках шкарпеток для барабанщика Віті, а згодом завітали, на прохання Сергія Жадана, до кав’ярні «Білий лицар», де пообідали та зустрілися з поетом Романом Скибою. Не обійшлося і без «шоппінгу». На вернісажі «Собаки» і Жадан прикупили кілька сувенірів.

…Годинний концерт, що умовно складався з дох частин, розпочали з півгодинним запізненням. Нечисельність публіки (у залі «тусило» близько півтори сотні людей) ще раз довела, що львів’яни останнім часом стали ліниві до культурних акцій. Проте, ті хто прийшли – не пошкодували. У першій частині було багато поезії від Сергія Жадана та музики від «Собак у космосі». Глядачі якось сконцентровано «маячили» біля сцени, вслухаючись у соціальні тексти Жадана. А коли у другій частині поет зайшов за лаштунки – уважність відступила на другий план і у свої руки все взяли «Собаки в космосі». Тоді й почалися танці «пого», «СКАкання» під ска з домішками регі, панку і подекуди навіть…блюзу. А «на біс» Жадан повернувся на сцену, щоправда уже у цивільному, без скафандра, аби ще раз «потрусити» глядачами із сильним текстом про те, що «Дебілів в армію не буруть…»

– Знаю «Собак» ще з 1999 року, – розповідав Сергій Жадан. – Ми тоді у Харкові робили «Україну без Кучми». Всі музиканти намагалися не лізти в політику, ми ж навпаки активно їх залучали. В кількох таких «опозиційних» концертах участь взяли і «Собаки в космосі». Тоді ми й потоваришували. Потім була пауза у спілкуванні, на кілька років наші творчі шляхи розійшлися. А минулого року вони записали новий альбом і звернулися до мене з проханням написати кілька україномовних текстів, адже їхній репертуар в більшості російськомовний. Під час цієї співпраці якось спонтанно народилася ідея зробити щось разом і ми почали імпровізувати. «Собаки» дуже комунікабельні, легко йдуть на музичні експерименти. Відтак минулого року ми виступили з першими концертами. Цьогоріч ми вже виступили у Польщі. А, назбиравши матеріал на альбом, записали платівку на харківській студії.

– У вас такі дивакуваті костюми…

– Варіантів сценічних костюмів було кілька, адже ми розуміли, що треба робити серйозне концертне шоу. Спершу була ідея закупити уніформу «Макдональдса». Проте втілити цю ідею виявилося не так просто, бо костюми працівників «Макдональдса» ніде не продаються, а щоб їх отримати, треба піти туди працювати. Тому довелося знайти компромісний варіант і пошити космічні скафандри.

– А хтось із вас насправді служив у армії?

– Лише нині виявилося, що вокаліст «Собак» – офіцер запасу ракетних військ. Решта у війську не служила, бо хлопці ще зовсім молоді, та ще й релігійно навернуті. Половина «Собак» грає християнський рок по нових протестантських церквах. Тому, як на мене, їхні релігійні погляди із військовою службою не сумісні. Відтак, попри те, що проект називається «Спортивний клуб армії», у нас пацифістський проект.

Сергій Жадан: «Завжди хотів адекватно читати власні вірші»

У неділю, 7 грудня, в рамках всеукраїнського туру на підтримку альбому «Спортивний клуб армії (СКА)» до львівського «Хмільного дому Роберта Домса» потанцювати пого завітає літературно-музичний харківський проект-тандем: письменник Сергій Жадан та ска-гурт «Собаки в космосі». Хлопці намагаються поєднувати музику ска, реггі та панк із поетичними текстами. Результатом цієї співпраці став запис повноцінного аудіоальбому, куди увійшло сім треків плюс відеоролики з концертних виступів проекту.

… Коли по місту почали з’являтися афіші з сексуальною темношкірою дівчиною у боксерських рукавицях, поруч з якою красувалося графічно закручене прізвище «Жадан», прихильники письменника розгубилися у здогадах, що б це мало означати… Світло на появу таємничої незнайомки, яка також стала «обличчям альбому», пролив прес-реліз, у якому зазначено: «Для оформлення диску провели кастинг, в якому взяли участь понад 50 претенденток. До фотосесії запросили студентку 2-го курсу фізико-математичного факультету Харківського національного університету, громадянку Кенії Марію Вамбуйю». «Собаки» та Жадан уже встигли виступити у Києві, Кременчуку, Дніпропетровську, Луцьку, Житомирі, Чернігові. Попереду – Донецьк, Харків, Івано-Франківськ та Львів.

– Тур проходить феєрично, таке враження, що ми – остання рота армії, яка відступає, і що нам на п’яти наступають окупанти, – жартував, ділячись враженнями Сергій Жадан. – У сенсі – наступає економічна криза, закриваються клуби, відміняються концерти, так що ми заскочили в останній вагон. У турі цікаво спостерігати за реакцією людей. У більшості випадків вони не зовсім готові до того, що відбувається на сцені. Але швидко звикають…

– Як почуваєтеся в ролі фронтмена-«вокаліста»?

– Нормально. Завжди хотів адекватно читати власні вірші. Ось це і є такий шлях до адекватності.

– Чому до проекту обрали саме «Собак у космосі», адже нещодавно у Києві ви виступали з гуртом «Калєкція». Зрештою, у Харкові досяжним є і «Мертвий півень»…

– «Собаки» не бояться експериментувати й надзвичайно комунікативні. З ними легко працюється і «драйвово» виступається.

– Ви не були у Львові вже півтора року. Чого очікуєте від концерту?

– Як завжди від львівських глядачів – уважності й налаштованості на контакт.