Tag Archives: поезія

Жадан. Из еще не изданного

Эти вирши будут напечатаны в новой книге Сергея Жадана Ефіопія, которая появится в начале января. Тексты публикуются с разрешения автора.

І найменша дівчинка в Чайна-тауні,

і старі баптисти в холодних церквах Мангетена

навіть не уявляють які зірки падають в наші комини,

і яке смарагдове часникове листя

росте на наших футбольних полях.

Це ось океан, без початку і кінця,

заливає берег, на якому стоять китайські їдальні,

і тисяча кашалотів ховається в ньому за піском і мулом,

навіки відділяючи мене від країни,

яку я любив.

Це ось чорні дерева в холодних снігах,

ніби африканки на білих простирадлах,

і на кожному дереві сидять птахи,

крикливі птахи еміграції,

співучі птахи вигнання.

А це ось я

кожної ночі

вві сні

вантажу свій пароплав зорями і пшеницею,

заповнюю трюми ромом і цикутою,

прогріваю старі машини,

так як топлять кахляні печі.

Вже зовсім скоро Господь покличе нас усіх,

поверне океанські потоки, пожене нас у темряву.

Ридай тоді за мною,

солодка морська капусто Америки,

так як умієш лише ти одна,

так як умієш лише ти одна.

+ + +

Фабрики в дощі, ніби в жалобі.

Дощ над мостами летить, минаючи.

Сама потім вирішиш – зізнатись у хворобі,

чи хай собі живуть, нічого не знаючи.

Сама потім повернешся, якщо захочеш,

якщо забудеш про заборони.

Сидиш і спомини перекочуєш,

як перекочують порожні вагони.

І кожна розмокла рама віконна,

наче схованка спорожніла,

і дим виходить із високого комина,

мов душа із померлого тіла.

І дивишся довго, мовби востаннє,

на чорні коридори й верстати,

маючи відповіді на всі питання,

які ніхто не захотів поставити.

+ + +

Час працює на мене – він мене убиває.

Все, що у мене є, і все, чого не буває,

я встиг сховати собі до кишень.

Я зараз найкраща мішень.

І навколо ніч вогняною лавою,

і київська траса десь під Полтавою,

і в кожній фурі тінями темними

ховаються перелякані демони.

І зорі зависають в напрузі,

і морок ховається в кукурудзі,

і душі померлих смертю страшною

тяжко літають над окружною.

І темно в їхніх очницях порожніх,

і гріються в кабаках придорожніх

нічної тиші дзвінкі оркестри,

і проститутки – добрі, як сестри,

і вбивці з вирваними серцями,

і діти з яскравими олівцями,

і кельнери з паленим алкоголем,

і відьми з гострим сердечним болем,

і перевізники чорної нафти,

і просто беззахисні їбанати,

і жовті біженці звідкись з Китаю –

я всіх люблю і всіх пам’ятаю.

І навіть якщо я забуду про когось,

чиєсь ім’я чи знайомий голос,

мені ще стане часу і нервів,

щоби згадати усіх померлих.

Тому літайте, мої хороші,

доки тривають ці ночі найдовші,

доки тягнуться ці дороги,

літайте попри всі застороги.

Я вигрібатиму між берегами,

я розберуся, врешті, з боргами,

я вириватиму вам гортані.

Доброї ночі, мої кохані.

Тридцать два дня без алкоголя

Хороший день,
день без плохих новостей.
Вот как иногда хорошо всё может сложиться –
никаких новостей,
никакой литературы.

Три тысячи шагов до супермаркета,
мороженые куры,
словно умершие планеты,
сладко светятся после своей смерти.

Всё, что нужно –
это минеральная вода,
мне нужна
только минеральная вода,
менеджеры, словно
мороженые куры,
высиживают
в сумерках
яйца
финансовой
прибыли.

Три тысячи шагов назад.
Всё, что мне нужно –
держаться за свою минеральную воду,
держаться,
отсчитывая:
тридцать два дня без алкоголя,
тридцать три дня без алкоголя,
тридцать четыре дня без алкоголя.

За каждым плечом
сидит по птице,
и та, которая слева, повторяет:
тридцать два дня без алкоголя,
тридцать три дня без алкоголя,
тридцать четыре дня без алкоголя.

А та, которая справа, отзывается:
двадцать восемь дней до запоя,
двадцать семь дней до запоя,
двадцать шесть дней до запоя.

И та, которая слева, пьёт из серебряной чаши
кровь христову.
А та, которая справа, которая попроще,
пьёт какое-то дерьмо,
какую-то колу-лайт.

Причём
обе пьют
за мой счёт.

Переклад: СИД, куратор Крымского клуба
Джерело: http://igor-sid.livejournal.com/54755.html#cutid2

Военкомат

Мама говорит: сходи в военкомат,
поговори с начальником.
Может, возьмут тебя в армию.
Армия сделает из тебя человека.
Сколько можно: бабы, наркотики,
все эти ваши молодёжные барбитураты, в конце-то концов!
Давай, малой – сходи в военкомат.

Но я ей говорю, – ма, ну шо за дела,
какой военкомат? Мы давно ни с кем не воюем,
мы – внеблоковая страна.
Ты видела нашего министра обороны? Вот у нас
вся оборона такая. У нас оборона хуже, чем оборона
Челси. Короче, ма, я пас, я не пойду.

Но мама говорит: малой, я уже старая, вот я умру,
и кто о тебе, уроде, позаботится?
А армия сделает из тебя человека.
Посмотри, малой: дом без ремонта стоит,
ты, сука, весь клей вынюхал,
обои нечем приклеить. Давай, малой,
сходи в военкомат.

Ну, почему, – говорит она, – ты не хочешь пойти?
Почему не поговоришь с их начальником?
Ну, как почему, – говорю я, – ну, ма, ну как почему?
Как это почему?
Да потому, что я дебил!
Ты понимаешь – дебил!
А дебилов в армию не берут!
Даже в нашу, украинскую!

Что бы я делал, если бы вдруг стал сапёром?
Я бы выкапывал противопехотные мины,
прятал бы их под кровать,
и слушал ночью,
как взрывчатка
пускает свои корни,
словно
картошка.

Переклад: СИД, куратор Крымского клуба
Джерело: http://igor-sid.livejournal.com/54755.html#cutid2