ШУКАЙТЕ ЦЕНЗОРА В СОБІ

Надто ревна діяльність Національної експертної комісії із захисту суспільної моралі викликає дедалі більше занепокоєння в колах творчої інтелігенції. Свідчення цього — акція «АнтіНЕК», яку нещодавно провели у Києві українські письменники. Один із них — автор сороміцьких п’єс Лесь Подерв’янський — влаштував публічне читання своїх текстів. Двоє інших — Юрій Андрухович та Андрій Бондар — виступили з філіпіками проти цензури та почитали вірші — не лише власні, а й чи не найпопулярнішого в країні поета, недавнього володаря премії імені Джозефа Конрада харків’янина Сергія Жадана. Сам він на акцію приїхати не зміг, проте спеціально для «СН» написав есе, у якому розмірковує щодо сумісності цензури та демократії.

Я живу в найкращій країні. Де б іще так турбувалися про моїх дітей? Я знаю, про що говорю — скільки доводилося спілкуватись із моральними експертами, офіційними та громадськими представниками Національної експертної комісії в центрі й на місцях, і кожного разу те саме: просто під час розмови ловлю себе на думці, який же я бездуховний покруч, як мало в мені лишилося суспільно-морального і як багато — індивідуально-порнографічного. Бо кожного разу, варто лише заговорити про свободу слова та громадянські свободи, кожен більш-менш відповідальний представник морально-каральних органів обов’язково спитає: скажіть, а ви, ось особисто ви, хочете, аби ваші діти дивилися порнографію?! (варіанти: виросли маніяками? вживали наркотики? стали гомосексуалістами? читали ваші книги?). І кожного разу просто губишся під тиском залізобетонних аргументів, вагаючись поміж ствердною та заперечною відповіддю: оскільки, що б ти в цьому випадку не відповів, так чи інакше будеш виглядати дауном, котрий виправдовується перед учителями за погану поведінку на великій перерві.

Це вже потім, після дискусій та полемік, починаєш сам себе переконувати: які наркотики, яка порнографія? Адже очевидно, що ці єзуїти на ставці займаються елементарним популізмом, виставляючи всіх своїх опонентів монстрами й педофілами. Адже послухайте, що вони говорять: якщо ти проти НЕК, значить, ти проти моральності, проти духовності й тисячолітніх культурно-етичних надбань українського народу. Адже вони ніколи не визнають присутності у своїх діях елементів цензури чи обмежень, вони будуть до останнього переконувати, що, вказуючи тобі, платнику податків, фактично за твої, платника податків, гроші, що тобі дивитись, слухати або читати, вони керуються у своїй виснажливій праці виключно турботою про твоїх дітей. Адже ти сам у їхніх турботливо-бюрократичних очах всього лише недоумок, котрий не зрозуміло як і навіщо отримав-таки громадянство, вищу освіту й такий-сякий життєвий досвід, насправді так і залишившись недоумком, чия суспільна моральність зводиться виключно до постійного й неконтрольованого бажання дивитись порнуху та фільми жахів, причому бажано в дитячій компанії, причому — особливо бажано — аби діти були чужі.

Тож сам посуди: як тобі можна довірити таку серйозну та відповідальну справу, як виховання власних дітей? Як узагалі можна обійтись при вихованні дітей без карного кодексу та регулярних експертиз? І якщо батьки насправді виявляються такими недоумками, що не розуміють усього невідворотно-згубного впливу «Сімпсонів» на нестійку дитячу психіку, то кому, як не членам НЕК, перейматись духовним здоров’ям широких народних мас? Хто, як не Василь Костицький, прочитає моїм дітям їхню першу казку, хто, як не він, видалить з мого компа файли з порнофільмами (перед тим прискіпливо їх переглянувши), у кого, як не в нього, болить серце, коли на екранах українських кінотеатрів усілякі садисти, мазохісти та інші постмодерністи відрізають одне одному життєво важливі кінцівки? Не в мене ж, вірно? Хіба в мене взагалі може щось боліти? І з яких причин? Не через громадянські ж свободи? Які можуть бути громадянські свободи, коли хтось комусь відрізає щось життєво важливе, самі подумайте!

Що мене в цій ситуації обурює по-справжньому? Мене обурює, що купка цинічних, брехливих клерків, котрі дорвалися до бюджетного корита, дозволяють собі шантажувати мене моральним рівнем моїх дітей. Що незрозумілі типи з очевидними комплексами й амбіціями відкрито маніпулюють важливими й направду серйозними речами, займаючись при цьому банальним і неприхованим цензуруванням. Що сумнівна структура, чия діяльність є відверто антиконституційною, а легітимність визначається непевним тоталітарним законом, намагається отримати монополію на визначення духовних чеснот та моральних цінностей, на свій смак та розсуд вишукуючи порнографію та аморалку в нав колишньому середовищі. Загалом, погодьтеся, доволі сумнівне заняття для дорослих і переважно одружених чоловіків — давати оцінку продукції сексуально-еротичного характеру. Якби ще це робилося для душі, було б зрозуміло. Але за гроші? Причому — за народні!

Так чи інакше, варто спитати: чого я насправді хочу, коли йдеться про наших дітей? Мені би хотілось, аби наші діти не стикались у житті з подібним дрімучим «совком», аби жоден експерт, незалежно від рівня його кваліфікації та кількості проведених у темному кабінеті експертиз, не вказував би їм, що вони мають дивитись, читати чи слухати, а що — ні, аби, врешті-решт, вони жили в нормальній країні — без цензури, заборон та подвійної моралі. З усім іншим, гадаю, вони якось дадуть собі раду. У разі чого — спитають у батьків.

Джерело: http://cn.com.ua/N591/culture/position/2.html

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *