Сергій Жадан: «Хочу цього року написати справжню п’єсу, за всіма законами жанру»

Харківський театр «Арабески» готує прем’єру вистави за текстом Сергія Жадана «Червоний Елвіс». Про це, про закордонне сприйняття української літератури, про подорожі та про інші важливі для письменника і його читачів — наша розмова з популярним письменником.

— Сергію, можеш сказати кілька слів про майбутню виставу за твоїм твором?
— Кілька років тому до мене звернулись Таня Міхіна (акторка театру імені Франка) та Валентин Панюта (гітарист «Lюків») із пропозицією написати для Тані моноп’єсу на тему вагітності, умовно кажучи. Таня тоді саме чекала дитину. Я написав «Червоного Елвіса». Ну, і ось уже три роки ця п’єса «йде до глядача». Але, здається, вже прийшла. Щоправда, в результаті у виставі задіяні інші актори, натомість використано музику Олега Сердюка – клавішника групи «Lюк». Така дещо заплутана історія.

— Власне, це вже не перша інсценізація творів Сергія Жадана. Були і «Щасливого Різдва, Ісусе», і «Вісім історій про Юру Зойфера». Чи ти, коли пишеш, думаєш про можливість того, щоб твій текст був не лише текстом, а й виставою чи, наприклад, фільмом?
— Ну, всі ці тексти я писав спеціально на замовлення театру, себто, відпочатку передбачалось, що це тексти театральні. А загалом, звісно, не думаю. Коли надходить пропозиція від режисера – тоді починаю думати. Скажімо, щойно закінчив театральну адаптацію «Власника кращого клубу для геїв» для театру Франка. І хочу цього року нарешті написати «справжню» п’єсу, за всіма законами жанру.

— А які твої відчуття, коли ти вже побачив результат роботи театралів? Немає прикрого враження, що літературний матеріал «зґвалтовано» і ти мав на увазі зовсім інше?
— Не те, щоби «згвалтовано», але справді є відчуття, що я мав на увазі щось інше. Але це, мабуть, нормально — режисер має своє бачення і зовсім не зобов’язаний відтворювати дослівно все, що мав на увазі автор. Тому жодних претензій не маю.

— Взагалі, чи важливо тобі як письменнику, щоб твої тексти розуміли саме так, як ти їх замислив?
— Звісно, важливо. Але це, мабуть, неможливо повною мірою.

— Не так давно ти одержав премію Конрада за 2009 рік. Усі розуміють, що вона є не лише визнанням суто письменницьких заслуг, а й певним знаком того, що лауреат має значення не лише для української культури, але й для польської. А яку для тебе роль відіграє польська культура?
— Польща цікава й важлива, вона є певним містком, певним перехідником, який поєднує нас із Західною Європою. Вони, як мені видається, багато в чому подібні до нас, але разом із тим – зовсім інші. Це й цікаво. В будь-якому разі сучасна польська література мені видається однією з найпотужніших сьогодні, намагаюсь за нею слідкувати, принаймні завжди чекаю, що нового напишуть Анджей Стасюк, Ольга Токарчук, Дорота Масловська, Павел Гюлле, Марцін Свєтліцький.

— А взагалі, за твоїм враженням, де серед сусідніх і дальших країн найкраще сприймають твою творчість і українську літературу загалом?
— Польща, Німеччина, Австрія — там є справді сталий серйозний інтерес, вони перекладають українських авторів, цікавляться літературними процесами, загалом — цікавляться.

— Вічна проблема: хто перекладатиме нашу літературу за кордоном та іноземну в нас. Чи бачиш ти бодай якісь зрушення в цьому питанні?
— Дуже незначні. Якщо в Україні традиційно цікавляться зарубіжною літературою (хоча, знову ж таки, перекладів мало), то українською літературою за кордоном цікавляться значно менше. І навряд чи щось у цьому плані зміниться.

— Де географічно зараз перебуває Сергій Жадан, і де планує побувати ближчим часом?
— Найближчим часом планую побувати на Ляйпцігському книжковому ярмарку – будемо там презентувати з видавництвом «Зуркамп» антологію «Одеса Трансфер». Це книга есеїв про чорноморський басейн. У ній беруть участь письменники з різних країн, котрі написали щось про той чи інший регіон, пов’язаний із Чорним Морем. Я написав про Крим. А потім планую у Варшаві презентувати польське та німецьке видання своєї збірки есеїв «Відсоток самогубств серед клоунів», це така дивна книга, в Україні вона не виходила.

— Звучить інтригуюче…
— Та там, насправді, нічого аж такого інтригуючого – ці есеї друкувались по українській періодиці та в інтернеті, хоча й не всі. Зокрема, там є і «Червоний Елвіс». До мене півтора роки тому звернулось маленьке німецьке видавництво «Фототапета», з пропозицією видати у них що-небудь. Я подумав і погодився. Вони видають свої книги відразу німецькою та польською, на два ринки. Минулого березня ми презентували цю збірку в Німеччині, а тепер вони чомусь вирішили до неї повернутись і зробити презентацію в Польщі. Можливо, я її колись у такому вигляді видам і в Україні, подивлюсь.

— Як тобі краще пишеться – вдома чи у дорозі?
— Прозу в дорозі писати важко – потрібні спокій та зосередженість. У дорозі я пишу вірші. Можливо, тому, більшість моїх віршів – про дорогу.

— Сьогодні ти, мабуть, з усіх українських авторів найчастіше читаєш свої вірші під музику. Як на мене, найкраще це виходить наживо, досить згадати феєричний концерт із групою «Собаки в космосі» на останньому Львівському форумі. Чи планується якесь продовження цього проекту?
— Так, думаю, ми будемо робити щось далі, але трішки пізніше. Мені видається, що цей проект себе ще не вичерпав, так що обов’язково має бути продовження. Нас час від часу запрошують на якісь виступи, ось зараз є кілька запрошень до Словаччини, Польщі, на відкриття Берлінського міжнародного поетичного фестивалю. А ще ми записали диск із харківською групою «Ойра». Це щось зовсім інше – суміш фолку з гіп-гопом. Має бути цікаво, мені здається.

— Що зараз пишеш?
— Дописую роман. Сподіваюсь, ще цього року, до Львівського форуму видавців він побачить світ. Ну, і нові вірші паралельно пишу. Одне слово, це якийсь такий нескінченний процес – закінчуєш писати щось одне, відразу ж починаєш щось інше. Тут уже не йдеться про читачів чи ринок, скоріше – про систему життєдіяльності.

— Що скажеш з приводу останніх українських книжкових новинок? Скидається на те, що найпопулярнішим виданням початку 2010 року став новий роман Оксани Забужко. Чи читав ти його, і якщо так, то які враження? Взагалі, що з української літератури за останній час найбільш сподобалось?
— Я лише почав його читати, тому притомного враження ще не маю. Безперечно, це найбільш резонансне видання останнього року. А найбільше сподобались останні книжки Тані Малярчук та Наталки Сняданко.

— У тебе нема враження, що останнім часом в українській прозі знов побільшало історичної тематики, особливо у приватному вимірі ?
— Ні, немає. Просто з останніх новинок найбільш резонансними були згаданий вище роман Забужко, де так чи інакше присутня історична тематика, й роман «Чорний ворон» Шкляра. Проте навряд чи з цього можна вивести якусь тенденцію. У нашій літературі тенденцій немає взагалі, оскільки немає механізмів, котрі би запускались і працювали. Все відбувається спонтанно й за великим рахунком – випадково, немає ні спільних ідей, ні спільних настроїв. З одного боку це позбавляє літературу тенденційності, з іншого – свідчить про відсутність усталеності й потенціалу.

— Напевно, вже всі знають, що Сергій Жадан не ходить на вибори і не підтримує жодних політиків. Але соціальне життя політикою не вичерпується. Які твої враження від сучасного українського суспільства? Дехто вважає, що воно дорослішає та врізноманітнюється, дехто навпаки бачить деградацію…
— Мені здається, у нас всі суспільні процеси законсервувались. А відсутність поступу так чи інакше загрожує деградацією.

Джерело: http://bookvoid.com.ua/digest/2010/03/12/104025.html
Автор: Олег Коцарев

One thought on “Сергій Жадан: «Хочу цього року написати справжню п’єсу, за всіма законами жанру»

  1. Альона

    нарешті))
    це оффтоп за великим рахунком. я просто хочу зауважити що вперше побачила цей сайт і рада його існуванню.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *