Category Archives: різне

Київська «Ефіопія» Сергія Жадана

Морозне 19 лютого. У київській книгарні з кодовою назвою «Є», нема й де яблуку впасти. Код розгадали столичні шанувальники творчості Сергія Жадана. Сила-силенна, виключно україномовної публіки.

Товариство гуде, біля входу не проштовхнутися, а на полицях літновинки вже й слід прохолов. Аж тут з’являється сам винуватець збіговиська: «Доброго вечора, і якщо вам там тіснувато, то прошу ближче, можна й на сцену».

У залі тиша, у повітрі флюїди радощів, і все так гармонійно пасує до палітурки, на котрій зображення прапору країни північної Африки. «Ефіопія» – таку назву дістало нове творіння Жадана. Це книга віршів та ессеїв, що складається з трьох розділів: «Кочегари», «Поети» та «Коментарі». Власне, лише з двома першими розділами автор й знайомив присутніх на презентації. Посилаючись на чималий обсяг еcсеїв зачитати котрійсь із них поет відмовляється.

«Не найкраще й не найгірше», – об’єктивно оцінює власну збірку письменник. В строкатій «Ефіопії» переплітається бурлеск, точніше назвати б його стьобом, із соціальною проблематикою. Перше викликає посмішку, друге ріже око й слух своєю невідворотною реальністю. На авансцені долі Жаданівських роботяг, моряків, перевершених китайців, повій, монашок, поетів. «Ефіопія» – це інша планета, дефект якої лише один – це усі вони, вищезгадані. Схоже, Жадан дорослішає – з’явились речі, до яких він став ставитись серйозно. Менше стьобу ніж звичайно в темах «Смерть», тим паче, коли то стосується скону поетів. Променем сонця в долі Жаданівських поетів є єдність, тільки от, не така, як у Жаданівських китайців.
Поділився автор й тим, що низку віршів покладено на музику харківського інді гурту «Собаки в космосі». З ними співпрацює письменник не вперше.

Після завершення знайомства з останнім читвом, автор повертається до улюбленої «Марадони». На питання чи то прохання прочитати на пам’ять щось окрім власного Жадан одразу починає декламувати вірш Рильського. Так в ненапряжній, без африканського сонця, проте теплій, порівняно з завіконною, атмосферою пройшла презентація збірки.

«Ефіопія» – читво лаунжеве й не потребує особливого налаштунку. На сторінках життя в режимі он-лайн з опроміненими ефіопами, сказав би радше, із нами.

Джерело: http://bookvoid.com.ua/events/pesentation/2009/02/20/070829.html

Жадан. Из еще не изданного

Эти вирши будут напечатаны в новой книге Сергея Жадана Ефіопія, которая появится в начале января. Тексты публикуются с разрешения автора.

І найменша дівчинка в Чайна-тауні,

і старі баптисти в холодних церквах Мангетена

навіть не уявляють які зірки падають в наші комини,

і яке смарагдове часникове листя

росте на наших футбольних полях.

Це ось океан, без початку і кінця,

заливає берег, на якому стоять китайські їдальні,

і тисяча кашалотів ховається в ньому за піском і мулом,

навіки відділяючи мене від країни,

яку я любив.

Це ось чорні дерева в холодних снігах,

ніби африканки на білих простирадлах,

і на кожному дереві сидять птахи,

крикливі птахи еміграції,

співучі птахи вигнання.

А це ось я

кожної ночі

вві сні

вантажу свій пароплав зорями і пшеницею,

заповнюю трюми ромом і цикутою,

прогріваю старі машини,

так як топлять кахляні печі.

Вже зовсім скоро Господь покличе нас усіх,

поверне океанські потоки, пожене нас у темряву.

Ридай тоді за мною,

солодка морська капусто Америки,

так як умієш лише ти одна,

так як умієш лише ти одна.

+ + +

Фабрики в дощі, ніби в жалобі.

Дощ над мостами летить, минаючи.

Сама потім вирішиш – зізнатись у хворобі,

чи хай собі живуть, нічого не знаючи.

Сама потім повернешся, якщо захочеш,

якщо забудеш про заборони.

Сидиш і спомини перекочуєш,

як перекочують порожні вагони.

І кожна розмокла рама віконна,

наче схованка спорожніла,

і дим виходить із високого комина,

мов душа із померлого тіла.

І дивишся довго, мовби востаннє,

на чорні коридори й верстати,

маючи відповіді на всі питання,

які ніхто не захотів поставити.

+ + +

Час працює на мене – він мене убиває.

Все, що у мене є, і все, чого не буває,

я встиг сховати собі до кишень.

Я зараз найкраща мішень.

І навколо ніч вогняною лавою,

і київська траса десь під Полтавою,

і в кожній фурі тінями темними

ховаються перелякані демони.

І зорі зависають в напрузі,

і морок ховається в кукурудзі,

і душі померлих смертю страшною

тяжко літають над окружною.

І темно в їхніх очницях порожніх,

і гріються в кабаках придорожніх

нічної тиші дзвінкі оркестри,

і проститутки – добрі, як сестри,

і вбивці з вирваними серцями,

і діти з яскравими олівцями,

і кельнери з паленим алкоголем,

і відьми з гострим сердечним болем,

і перевізники чорної нафти,

і просто беззахисні їбанати,

і жовті біженці звідкись з Китаю –

я всіх люблю і всіх пам’ятаю.

І навіть якщо я забуду про когось,

чиєсь ім’я чи знайомий голос,

мені ще стане часу і нервів,

щоби згадати усіх померлих.

Тому літайте, мої хороші,

доки тривають ці ночі найдовші,

доки тягнуться ці дороги,

літайте попри всі застороги.

Я вигрібатиму між берегами,

я розберуся, врешті, з боргами,

я вириватиму вам гортані.

Доброї ночі, мої кохані.

Трубадур городских окраин

Жадан, кто бы что не говорил, романтик урбанистических окраин, пишущий в наше время стихи, что само по себе донкихотство. И умеет их читать на публике так, что искры сыплются из глаз по обе стороны сцены. Переправляя слушателей в другую, параллельную реальность, где:

«…і перевізники чорної нафти,

і просто беззахисні їбанати,

і жовті біженці звідкись з Китаю…»,

герои и антигерои, обыденные и неслучайные истории, депрессняки и влюбленности, вокзалы и супермаркеты, проститутки и дилеры – неотъемлемая часть бытия.

Не знаю, как можно так писать о том, что мы видим вокруг и делать это так, как Жадан. Но боюсь, что и сам Жадан не знает. Стихи нельзя зарифмовать, придумать или надумать. Они просто приходят и их нужно уметь вовремя записать (так мне объяснил сам процесс «стихотворения» Виктор Ерофеев – «Поэты, это как советское радио, – они просто подключены, вот и все»).

Конечно, Жадан – это социалка, трэш и алкоголизм, равно как и просветление, вдохновенье и любование жизнью во всех ее проявлениях. Это отдача на все 100, как и самоизнурение на такое же количество баллов.

Но именно Жадан уровнял в правах то, что видим каждый день, с тем, что не поддается словам. Реальность равна поэзии, как и мир равен нашему о нем представлению.

Путешествуя в одиночку по городам и пригородам нашей родины, понимаю, что для меня эти дороги, вокзалы и придорожные пейзажи ассоциируются только с виршами этого поэта. Многое из того, что он уловил через свои состояния – не все, но многое – оказывается тем, что я однажды увидела или пережила:

“… кого не ламає клімат той витримає аби

писати в домашніх умовах історію боротьби

так що піди розберися поміж їхніх харизм

звідки у співгромадян цей вроджений алкоголізм

ці кумарні оздоби ця примхлива хода

вранішя ностальгія що очі їм роз’їда

побутове сумління пообідня сльота

слава богу за кілька тижнів почнуться різдвяні свята”.

Джерело: http://kiev.afisha.ua/blog/u33264/1292253