Category Archives: різне

«Червоний Елвіс»: як убити всіх

“Система перекриває тобі крани, намагаючись повністю взяти тебе під контроль, система тримає одну руку на крані, а іншою рукою, що вона робить іншою рукою, ти знаєш що вона робить іншою рукою? Ні? А ти хочеш про це дізнатись?…” С. Жадан

27 лютого в Харкові у Театрі сорока дев’яти в рамках нового проекту театру «Арабески» відбувся прапрем’єрний показ вистави «Червоний Елвіс (соціалістичні настрої серед домогосподарок)» з подальшою дискусією за участі гостей, експертів та журналістів. Обговорення стосувалося не тільки самої вистави, а й проблем, що у ній піднімаються. Дебати фіксувалися на відео і, за словами організаторів, продовжать своє життя в медійному просторі.

Ініціатором проекту стало молоде подружжя: Валентин Панюта й Тетяна Міхіна. Чекаючи на дитину, вони документували процес вагітності Тетяни. На підставі цієї документації у співпраці з Сергієм Жаданом, з’явилась п’єса «Червоний Елвіс». Це гострий, іронічний, актуальний, жорсткий текст, що складається з шести новел: Як схуднути без дієти. Як влаштувати незабутню корпоративну вечірку. Як зберегти родинний затишок. Як відмовити рекламному агенту. Як харчуватися в супермаркетах. Як убити всіх. Своєрідний підручник для самотньої вагітної домогосподарки, яка має не просто вижити в сучасному суспільстві споживання, але зберегти свободу своєї ще ненародженої дитини.

У виставі використано активний відео-компонент у поєднанні з сучасним дизайном, хореографією та музикою.

Сергій Жадан: «Король-Елвіс – ключова фігура шоу-бізнесу, Ленін маскультури, головна медійна матриця ХХ століття, одне з найбільш пізнаваних облич цивілізації, один із головних винуватців апокаліпсису сьогодні. Присутність його повсюдна й неусвідомлена, вплив його солодкий і згубний, значення його для капіталістичної системи цінностей настільки невід’ємне, що хтось мусив з’явитись йому на противагу.

Червоний Елвіс – це екологічна альтернатива накачаній пропагандою поп-культурі, непідкупний герой піонерських коміксів, червоне знамено громадянського спротиву всіх самотніх вагітних домогосподарок наших об’єднаних спальних районів.»

Михайло Барбара: «Цей текст – один з найдоступніших, як і в Сергія Жадана, так і серед тих, з якими зазвичай працюють Арабески. Такий собі «without love and story» уривок з дуже впізнаваного сучасного життя. Ми старалися зосередитися на професії та отримувати задоволення від експериментів із саундом, текстом, хореографією, архітектурою та дизайном вистави.»

Світлана Олешко: «Нам довелося «дописати» свій фінал, точніше невербальними засобами його додати. Мені здається, що саме такий фінал надає виміру і сенсу тим безглуздим і малопотрібним речам, з яких і знущається автор, але якими ми всі перейняті щодня.»

Враження першоглядачів були здебільшого позитивними. Зясувалось, що практично кожен із присутніх знайшов у собі “вагітну самотню домогосподарку”. В незалежності від статі, віку, релігійних переконань і місця проживання.

Звичайно, комусь у виставі забракло доброти, комусь у тексті – кохання, хтось сприйняв усе побачене як заклик до боротьби із системою, що тут же спростував присутній у залі автор тексту Сергій Жадан: “Тут боротьба якраз висміюється… Була спроба вийти за межі системи, показати всю примарність, химерність боротьби з нею”.

Не залишили байдужими також особливості постановки, наприклад той факт, що протягом вистави актори не промовили жодного слова – звучала фонограма. Сергій Жадан зізнався, що для нього це стало цілковитою несподіванкою, хоча не неприємною.

Режисер, Світлана Олешко зазначила: “Театр шукає еквівалентів. І мені завжди весело стає коли глядачу не подобається життя на сцені. Вас це дратує, мене також це дратує. Але це мусить бути об’єктом розгляду.”

Прем’єрні покази вистави «Червоний Елвіс (соціалістичні настрої серед домогосподарок )» почнуться 18 березня. Кількість місць – обмежена, а саме 49*. У планах театру – також зарубіжні гастролі, зокрема у Польщі та Німеччині.

*Історично театри сорока дев`яти – форма театральної діяльності, наприклад, в Австрії 30-х років під час панування нацистського режиму. Згідно з вимогами, будь-який твір, що виконувався для більше ніж п`ятдесяти осіб, підлягав обов`язковій цензурі. Тож політичні кабаре, які були осередками інтелектуальної критики того часу, працювали для сорока дев`яти глядачів. Нині в Україні, попри позірну відсутність політичної цензури, незалежний театр не має шансів на існування: його придушують необґрунтовані податки та монополія державних театрів на спілкування з глядачем. “Арабески” протестують проти цієї економічної цензури, а також діяльності Нацкомору, та наполягають на своєму праві спілкуватися зі своїми глядачами.

Джерело: http://kharkiv.unian.net/ukr/detail/194193
Автор: Тетяна Давиденко

«Депеш Мод»: головне – це дружба, пригоди і водяра

Нещодавно нарешті випала можливість взяти до рук книжку. І ця книжка не була випадковою. Куплена ще минулого року, вона пилилась на поличці. І у мене нарешті доросли до неї руки.

Ця книга – «Депеш Мод» Сергія Жадана. Не хочу співати тут дифірамби талантові автора, але книга дійсно класна. Особливо в контрасті з «Bitches get everythіng» Карпи, де на кожному кроці – гламур, богема і секс, секс, секс. Вже починає нудити від цього глямуру-лямуру і ще якогось мурмуру. Карпу і Жадана ні в якому разі не треба ставити у один ряд.

У Жадана теж є секс, але він якийсь такий непомітний, не займає у житті його героїв першого місця. Для них головне – дружба, пригоди і водяра. Головні епітети присвячені саме останній. До речі, може хтось, прочитавши «Депеш Мод», кине пити. Хоча дуже в цьому сумніваюсь. Один мій знайомий з задоволенням прочитав книгу про те, як кинути курити. Оцінив літературний талант автора, але курити не покинув.

Героїв твору Жадана ми можемо зустріти і зараз.Васі Комуністи, Саші Карбюратори, Собаки Павлова ще не перевелися не лише в Харкові, але й в Черкасах. Так, Черкасах. У Жадана географія невелика. Харків, Черкаси, Бєлгород, куди головні герої за водярою їздили. А минуло вже 15 років! Ми не змінюємся.

А ще незабутнім є хор міліціонерів, що співає зі Степаном Галябардою пісню «мамині очі», пухкенькі пальчики «розркученого» і «розпіареного» народного артиста. І взагалі оцей стьоб над нашою попсою і не попсою. «Депеш мод» – головна тема передачі, але не звучить ніде їхня музика. Всюди переможець Степан Галябарда. Запитаю, що ж змінилось. Скажу, що нічого. Тільки замість Степана Галябарди – «Фабрика».

Про мати у творі варто сказати окремо. Вони там є. Хоч я виступаю проти їх вживання у літературі, однак у Жадана вони не ріжуть слух. Лише спочатку слово «лажа, лажа, лажа» трохи не змусило мене закинути читання. Але подолавши перші сторінки, вже не могла відірватись від книжки.

І ще одне. Дуже колоритними є образи Собаки Павлова – єврея-антисеміта, такого собі молодого роздовбая та редактора-гомосексуаліста, з яким одна дівчинка переспала з принципу (якого?).

А загалом з нашого суспільства треба стібатись, з переповнених тролейбусів, злих міліціонерів-дегенератів, редакторів-гомосексуалістів, проповідників рабтсва (так, саме рабства). Тоді у космос піде більше позитивної енергетики.

П.С. Переклади книг іноземними мовами

«Історія культури початку століття» – Росія, 2003; Польща, 2005; Німеччина, 2005
«Біг Мак» – Польща, 2005; Росія, 2009; Чехія (готується до друку)
«Депеш Мод» – Росія, 2005; Польща, 2006; Білорусь, 2006; Німеччина, 2007; Литва, 2008; Італія, 2009
«Anarchy in the UKR» – Польща, 2007; Німеччина, 2007; Росія, 2008
«Гімн демократичної молоді» – Польща, 2008; Німеччина, 2009; Росія, 2009
«Відсоток самогубств серед клоунів» – Німеччина, 2009; Польща, 2009

Джерело: http://sumno.com/literature-review/depesh-mod-i-sergij-zhadan/
Автор: Наталка Строгецька

По поводу одной неврученной премии

(В защиту Сергея Жадана).

Лимонов, харьковский поэт и прозаик, одно из своих стихотворений начал так:

С лицом огромным лося
он ходит да и просит…

Про харьковского поэта Жадана можно так сказать?! Уж точно – нет. Кто знает его книжки или наблюдает со стороны, или знает лично, сразу скажет – Жадан ничего не просит ни у кого, и не млеет в ожидании быть обласканным властью… А тут премию мэр Добкин не дал!? Да по барабану! Тогда зачем защищать Жадана? И при чем тут злосчастная неврученная премия? Тем более, зачем защищать мне, губернатору, рискуя ( увы и ах!) – дискредитировать чиновничьим заступничеством свободного писателя!:)

Да просто слишком много несправедливости и лжи во всей этой истории… И мне от этого горько!

Хотел промолчать, хотел, но слишком уж много проявилось спустя пять лет врунов и врунишек, псевдоисториков и псевдохроникеров, кеворкянов и вершителей литературных премий, извращающих события тех дней в ноябре 2004 года…

Лгут – в надежде. В надежде на то, что на фоне тотального разочарования процессами после Майдана – можно соврать и о самих тех днях, днях свободного духа, днях борьбы за свободу. Вот и о Жадане солгали. И потому надо таки сказать правду – защитить правду, защитить Жадана.

Другой вопрос нуждается ли Жадан в защите? Может он, как человек свободный, наплюет на всю эту катавасию с неврученной премией? Вот написал открытое письмо, полное сарказма и острого слога, мэру, ухмыльнулся – чтоб мы (симпатики) подумали: вот и славно – постебался парень, ему все пофиг. Ничего, мол, страшного – забудем – проехали..

Но все же, знаю точно, в душе ему горько и обидно за этот публичный балаган, устроенный в родном и человечном Харькове вокруг свободного человека Сергея Жадана. Почему знаю точно? Да потому, что за те ноябрьские дни 2004-го – Жадан не заслужил несправедливости и лжи. Горько и мне, горько от неправды, которую с такой бравадой и пафосом провозгласил мэр – на весь город, на всю страну.

В ноябре-декабре 2004-го небольшой палаточный городок в центре Харькова на площади Свободы был не стебом, не попыткой самовыразиться. Молодые люди зимой на морозе и слякоти, под снегом и ветром жались друг к другу – душа к душе – в желании доказать себе и всем: в родном городе, как и во всей стране свобода и право человека быть свободным – ключевая ценность!

Сутки напролет, без водки и мерзости, на холоде, усталые, но решительные – с ясными гордыми глазами – и потому – КРАСИВЫЕ!

Пели песни – слушали песни – читали стихи – грелись возле керосинок. Кто-то притащил газовые обогревательные грибочки, что ставят ранней осенью на открытых площадках кафе – толку на морозе было мало, но все ребята радовались! Радовались каждой частичке душевной теплоты, поддерживали друг друга – ради большой цели. Митинговали – говорили с подходящими людьми – объясняли – разговаривали – с харьковчанами, добрыми и такими непонятливыми: «ребята, вы чего здесь?»…

И вот как-то с утреца, по морозцу из здания Обладминистрации, прямехонько из кабинета, в котором я сейчас и работаю, мой предшественник Евгений Петрович, «вдруг» на энные сутки, заметив на площади возмущающихся в палатках, со всеми помощниками и советчиками (ох и у меня их много:-)) – пешим ходом неожиданно прибыл в наш палаточный городок. Ребята гостей не ждали. Впрочем, приняли Кушнарева достаточно доброжелательно и спокойно. Потом говорили мне – человек, думали поговорить пришел.. Но разговора не получилось – менторская нотация под объективы телекамер и снисходительная брезгливость: «Чем это вы тут греетесь? Антисанитария! Валенки какие-то».

Конфеты, книжку и приемник подарил ребятам тогдашний губернатор.

Потом пошел в «зеленый» лагерь, «голубой» городок – акция такая у Кушнарева была. Придумка следующая – поставили пару палаток под разными флажками – и все проблема решена: «много вас тут в палатках – все хотят разного» – на всех не угодишь… Вот и провели мероприятие: а ля барин вас рассудит, неразумные вы наши…

Я в тот день подошел в наш городок позже, с теплого офиса на Марьяненко – принесли с другом вновь приготовленные информационные листовки. А Юра Потыкун мне говорит:
– Был Кушнарев с компанией – конфеты принесли и книжку…
– И что?
– И ничего – ушли…
– А что вы ему сказали?
– Да ничего, особо ж никто не слушал – походили – конфеты Сергею передали и книжку Кушнарева и пошли…
– И вы у них взяли!? – возмутились мы.
– Да, ладно, чего кричать – конфеты сразу сьели и ничего в этом такого – вкусные – и книжка пригодилась – пока тут ходили ходоки – буржуйка погасла – холодно было – вот и пригодилась… Вы щиты пенопластовые привезли под палатки?..

И весь (примерно) разговор… и все событие.. И никаких костров ритуальных, а-ля доктор Геббельс и никакого торжественного аутодафе…

* * *
Иногда стоит выключить телевизор – открыть книгу и прочесть несколько строк для себя, для своей души – для поиска того великолепного, неописуемого ощущения пиршества свободного разума, которое дарит только настоящая литература.

Сегодня я для себя отметил эти строки:

«Страна быстро теряет свое лицо,
скажи это сегодня, иначе завтра придется кричать.
Они думают, что наш апокалипсис заставит сердца
искать другое место для нереста…»

Эти несколько строк поэта Жадана мне важны! А треп чиновника и его премия – нет!

Свобода, царившая над небольшим палаточным городком Жадана тогда, – мне очень важна! А лгуны вокруг нет!

И потому – удачи Сергею и счастья – здоровья и свободы!

А премии обязательно будут! Ого-го еще какие!

Автор: Арсен Аваков
Джерело: http://bookvoid.com.ua/digest/2010/01/13/085821.html