Category Archives: творчість

Відкритий лист Харківському міському голові Михайлу Добкіну

Останні тижні мене не було в місті, тому, на жаль, не мав змоги нормально відреагувати на ваше рішення щодо вручення муніципальної премії імені Бориса Чичибабіна. Аж ось повернувся додому, ознайомився з вашою позицією, і тепер не знаю що й думати. Ви пишете: «повинні життєвим прикладом показувати», «як потрібно робити і як не потрібно», і так далі. І все було б зрозуміло, але річ у тім, що в мене вже є почесна грамота з вашим підписом. Ви мабуть не пам’ятаєте, але я вам нагадаю – мені її дали позаминулого (2008-го) року під час книжкового фестивалю «Світ книги». Ви ще особисто мали її вручати, але чомусь не прийшли (можливо дельфінарій будували, не знаю). Нагородили ви мене тоді, цитую, «за багаторічну плідну працю, високий професіоналізм», але головне за «вагомий особистий внесок у розвиток і пропаганду вітчизняної книги та підвищення культурного рівня мешканців м. Харкова». Одним словом, буде нагода – обов’язково подивіться, там ще в слові «есеїст» зроблено дві помилки. І ось тепер я думаю – з чим же у вас проблеми: з пам’яттю чи все таки з моральними принципами, які дозволяють вам, залежно від політичної кон’юнктури, то говорити про пропаганду книги та плідну працю, а то боротись із поетами та «ессеістами» за допомогою залізної мітли адмінресурсу.

Я розумію – у вас попереду вибори, вам потрібно в належний термін перетворити це населення на електорат, вам необхідно знову розколоти місто на два ворожих табори, щоби мати беззаперечну підтримку одного з них. Але все одно – страшенно незручно за ці ваші спроби впровадження в літературний простір Харкова чіткої партійної лінії та генерального художнього методу, базованих на певній політичній орієнтованості. Література не покликана обслуговувати ті чи інші партійні інтереси, шкода, що ви цього не розумієте. Найгірше навіть не те, що ви дозволяєте собі ділити поетів та «помаранчевих» та «біло-синіх», на лояльних та нелояльних, на «своїх» та «чужих». Найгірше, що всі ці політичні спекуляції відбуваються навколо премії імені Бориса Чичибабіна – харків’янина, котрий знав ціну владі та її культурним пріоритетам.

Тому дякую вам, що все таки внесли ясність у це питання та розставили все на свої місця. Бо після вручення минулої грамоти могла виникнути підозра, що особисто вам справді подобається моя «ессеістика». Наступного разу навіть не пропонуйте. І загалом, з огляду на ваші методи формування культурного середовища в місті, радив би вам більше займатись усе таки дельфінами. З ними у вас виходить значно краще, аніж із поетами.

Сергій Жадан,
поет, прозаїк, есеїст

Ты держался за эти края, пацан…

Ты держался за эти края, пацан,
за горячие эти пески,
где месяц с синим лицом мертвеца
гонит табун трески.

Но однажды ты понял, что готов
отчалить раз и навсегда
от выгоревших дотла берегов,
не оставляя следа.

Это вера несла тебя на руках
из глухой пустоты,
вербуя в черных ночных портах
ватаги таких, как ты.

И кочегары в липком дыму,
роняя блестящий пот,
крепко вгоняли в сладкую тьму
медленный пароход.

Там песни матросов к звездам плывут,
и с ними — песня твоя,
и, зеленым флагом отдав салют,
лежит Эфиопия.

Там бродит солнце в прибрежных лесах,
и светится океан,
и покоем наполнены голоса
всех растафариан.

Там небо вспыхивает костром,
и теплый сгорает мрак,
и выворачивает нутро
море в сухой овраг.

У каждого, кто попадает туда,
пусть дорога и не легка,
всегда будут хлеб, сахар, вода
и полный карман табака.

Поскольку смерть отпускает того,
кто заплатил по счетам,
кто в трюме железном плывет далеко,
навстречу горячим ветрам.

Поскольку кровь в каждом из нас
вращается без конца,
перекатываясь всякий раз
через наши сердца,

и каждое слово звонким песком
у горла стоит твоего,
чтобы ты мог своим языком
произнести его.

Перевод с украинского Игоря Белова. Журнал “Новый мир”, № 11, 2009.

Я всегда с уважением относился к профессиональному спорту…

Я всегда с уважением относился к профессиональному спорту.
Мне казалось — что-то есть глубоко настоящее
во всех этих гетрах и майках, тяжелых от соленого пота,
в разбитых физиономиях, мелькающих в телеящике.

Дети рабочих, живущие в спальных районах,
сходятся на пустырях за черными теплотрассами
и у футбольных ворот держат оборону,
вытаптывая траву китайскими адидасами.

Каждый из них хотел бы стать нормальным боксером,
подписать контракт на бои где-нибудь в штатах,
завалить пару кубинцев, серебряным стать призером,
просаживающим гонорары на игровых автоматах.

Однажды стать чемпионом, позволив всяким ублюдкам
снимать на мобилы твое награждение,
ежемесячно рассылать деньги по детским приютам,
никогда не забывая о социальном происхождении.

Побеждать депрессию медицинскими препаратами.
спать с горничными, драться с папарацци,
выбрасывать ширпотреб, принесенный спекулянтами,
и в кровати золотой мадерою заливаться.

Не засыпать без морфия, держать запястья в бинтах.
Словно золото в реках, искать снотворное в венах.
Вставать в спортзале под грушу и избивать ее так,
будто это и вправду она виновата в твоих проблемах.

Перевод с украинского Игоря Белова. Журнал “Новый мир”, № 11, 2009.