Category Archives: творчість

Ворошиловград

Хто стоїть на причалах і рейдах, проводжаючи сонце?

Це ми, Господи, рибалки і робітники, після виснажливої роботи,
виходимо зі старих корабелень,
зупиняємось на узбережжях і співаємо вслід річковій воді,
що назавжди від нас відпливає.

Про що можуть співати чоловіки такими тихими вечорами?

Ми згадуємо, Господи, наші міста, й плачемо за ними.
Ми вішаємо на деревах наші гітари й труби, і заходимо в ріку.
Стоячи в теплих хвилях, ми співаємо вслід зеленій воді, що протікає повз нас.
Стоячи серед теплих хвиль, ми співаємо вслід життю,
що витікає крізь пальці.

І коли перехожі попросять вас заспівати для них, що ви відкажете?

Ми відкажемо: голоси наші гіркі, як арештанський чай.
Джаз вичавлює наші серця, мов марокканські апельсини.
Весь наш спів – лише згадка про ті
гарячі квартали, які ми залишили, лише плач за водою, що витікає.
І якби ми забули свої будинки – чи мали б про що співати.
Ми говоримо пам`яті – лишайся з нами, не залишай нас самих.
Всі наші співи про банки й магазини,зруйновані часом,
про крамниці й склади, повні мануфактури.
Про наших жінок, заради яких ми ладні були померти,
і дітей, які прийдуть колись у наші цехи і стануть замість нас до роботи.

Ми всі пов’язані цими ріками, що протекли крізь наше минуле.
І наші жінки стоять із нами на цих берегах.
Пророк Захарія виходить в обідню перерву з цеху,
витирає робочий піт, дзвенить цвяхами
й ножицями в кишенях свого комбінезону,
змиває з чорних долонь мастило та вугільний пил.
Доки немає роботи і можна дивитись у небеса,
доки можна перепочити від важкої, потрібної всім праці.

Лишися в нашій пам’яті, місто, з якого нас вивезли старими вагонами.
Всі, хто забуває тебе, навіки втрачає спокій:
кожен із них зникає зі своїм розкраяним серцем.

Нам так легко ділитись минулим.
Життя – це машина, яку зробили для нас,
і ми знаємо, що не варто боятись цієї машини.
Золоті цехи відкривають для нас свої брами.
Високе небо пливе над нашими школами та крамницями.
І все, що на нас чекає – пустка і забуття,
все що на нас чекає – любов і спасіння.

С.Жадан: Лісоповал імені Кернеса

Здається, вони зовсім утратили відчуття реальності. Зрозуміло, що вони завжди всіх своїх опонентів вважали винними. Зрозуміло, що всі, хто був не з ними, лишався для них лузерами та правопорушниками. Ясна річ, їм не йдеться про жоден діалог чи порозуміння.

Всі пам’ятають події на вулиці Клочківській у Харкові, де теж задіяні були “санітари лісу”в білих рукавичках. Думаю, тоді багато хто заспокоював себе думкою, що йдеться всього лише про чийсь бізнес, тому не потрібно особливо напружуватись, це всього лише розбірки між двома фінансовими групами, просто одна із них була при владі, інша – без влади, одним словом – кого цікавлять чужі переломи. Але ось тепер вони – ті, хто й далі лишається при владі, зробили все, аби позбавити тебе можливості залишитись осторонь. Тому що так чи інакше, вже самою своєю позицією щодо влади, ти займаєш своє місце з того чи іншого боку барикад. І третього варіанту тут немає. Або ти підтримуєш тих, у кого в руках бензопили, або тих, хто намагається зупинити екскаватори. Можливості не брати в усьому цьому участі вони не лишають, оскільки українське громадянське суспільство побудоване сьогодні таким чином, що або ти знаходишся за кермом екскаватора, або опиняєшся на його шляху.

Харківська влада не просто цинічна, підла та брехлива. Вона ще надзвичайно небезпечна. Вона свідомо провокує громадянське протистояння, не надто замислюючись над наслідками побиття одних харків’ян іншими. Вся їхня риторика, побудована на захисті інтересів “територіальної громади”, всі їхні пафосні заяви про розвиток міста та постійні звинувачення всіх і всього в проплаченості й намаганні попіаритись (очевидно, перед лісорубами), мають вагу доти, доки не побачиш реальних відеокадрів із харківського парку Горького. Тому що коли бачиш на власні очі, як міліція б’є представників згаданої вище “громади”, мимоволі виникає підозра – можливо, ми просто належимо не до тієї громади? Можливо, існує ще якась міфічна “територіальна громада”, який-небудь внутрішній Харків, громадяни якого принципово не користуються трамваями (це я вже про вулицю Пушкінську), задихаються без котеджів та супермаркетів, а довгими тихими вечорами грають у гольф? Підозрюю, що для членів саме цієї громади і організовується, зрештою, Євро-2012, що це саме вони прийдуть на стадіони, оскільки все вірно – лузерів, екологів та інших правопорушників на стадіон краще не пускати взагалі. В цьому контексті надзвичайно химерно звучать докори з боку влади – ми ж, мовляв, все це для вас робимо, для вас стараємось, чим же ви незадоволені. А коли хтось справді намагається відповісти, чим він не задоволений, його, виявляється, вже давно ніхто не слухає. Оскільки ця влада питання ставить не для того, аби отримати відповідь, а для того, аби заповнити незручну паузу.

Загалом, розчулює й зворушує вся ця ненав’язлива буржуалізація харківської влади, всі ці гольф-клуби й смокінги, всі ці дельфіни з динозаврами, всі ці пам’ятники під куленепробивним склом, закатування все асфальтом і возведення саркофагів у харківських парках. Весь цей несмак та непотріб, нове обличчя міста, такий собі добкінський ренесанс, яким будуть лякати п’яних британських туристів під час чемпіонату Європи. Розчулює набожність нової влади, всі ці “золотые купола на груди”, котрі вони оголюють під час купання на Йордан, розчулює їхня любов до військової техніки та масових видовищ. Хоча, ось я думаю – звідки в них цей потяг до лісопорубок, до цього безкінечного лісоповалу? Якось він із новою буржуазністю не в’яжеться, скоріше зі складним, проте вчасно переосмисленим минулим. Одне можна сказати напевне – цю владу запам’ятають надовго. І тих, хто виконував її накази, дуже сподіваюсь, запам’ятають теж. Відео та фотоматеріали, відзняті в парку Горького, дають підстави на це сподіватись.

Зрозуміло, що вони не підуть на жоден діалог. Влада, для якої найзручнішим аргументом є екскаватор, навряд чи захоче з цього екскаватора вилазити. Їй там зручніше. Й виглядає вона там переконливіше. Інша річ – коли поруч не буде ні техніки, ні лісорубів, ні штрейкбрехерів, ні каральних загонів. Тоді так чи інакше доведеться вийти з лісу й відповісти за все. Сподіваюсь, хоча б це вони розуміють.

Джерело: http://tsn.ua/analitika/lisopoval-imeni-kernesa-park-kulturi-ta-vidpochinku.html