Category Archives: переклади

Ukrainos ra?ytojas S.?adanas: „Literat?ra privalo prie?intis mus supan?iai realybei“

Kokie v?jai literat?rin?je Ukrainos ir visos Ryt? Europos padang?je? Kaip atsirado tokia did?iul? atskirtis tarp ra?ytoj? ir skaitytoj?? Kokia literat?ros, meno ir visos kult?ros ateitis ?iandieniniame vadinamojo naujojo realizmo pasaulyje? ? ?iuos klausimus atsako ukrainietis Serhijus ?adanas – ne tik ra?ytojas, bet ir pilietinio nepaklusnumo akcij? organizatorius.

Su juo kalb?jom?s gr??? i? protesto akcijos, surengtos prie Ukrainos ambasados Berlyne.

***

– ? lietuvi? kalb? buvo i?versta jau antroji j?s? knyga, ta?iau m?s? skaitytojams esate beveik nepa??stamas. Kaip j?s pats jiems prisistatytum?te?

– Esu ra?ytojas, gyvenu Charkove, ra?au ukrainie?i? kalba. I?leidau kelet? poezijos ir prozos knyg?, dirbu kartu su teatro re?isieriais, bendradarbiauju su daugybe muzikant?. Kartu su Charkovo „ska“ grupe „?unys kosmose“ pareng?me program? „Armijos sporto klubas“, da?nai j? rodome.

Lietuvoje lankiausi vos vien? kart? – jau seniai, per „Poezijos pavasario“ festival?, tad lietuvi?kos literat?ros ir j?s? knyg? rinkos nei?manau. J?s? ?alis labai patiko, b?t? labai ?domu su?inoti kur kas daugiau.

– A? irgi nelabai susigaudau, kokie v?jai pu?ia ukrainie?i? literat?roje. Taip jau i??jo, kad mes visi u?sidar?me ank?tose nacionalini? literat?r? kamarose. Sakykite, kokius ukrainie?i? ra?ytojus, knygas ir ?vykius b?tina ?inoti Lietuvoje gyvenan?iam knyg? snobui?

– Taip, u?sidar?me. Reikia ka?k? daryti. Prie? kelet? met? Ukrainoje lank?si j?s? poetai – Vladas Brazi?nas, Eugenijus Ali?anka, Vytas Dek?nys – suk?l? did?iul? susidom?jim?. M?s? ?alyje i? tikr?j? domimasi ?iuolaikine u?sienio literat?ra. Visa b?da ta, kad neturime finansini? galimybi? versti vienas kito knygas, jas leisti ir kviestis ? sve?ius j? autorius. Nors kai k? nuveikti galima ir be pinig?. Svarbu prad?ti.

Kokie vardai b?t? ?dom?s snobams? I? senosios poet? kartos patar?iau skaityti m?s? „a?tuoniasde?imtininkus“. Tai vyriausioji karta – Vasylis Gerasimjukas, Igoris Rymarukas, Natalka Bilocerkivec, Ivanas Malkovi?ius, Tarasas Fediukas. I? jaunesni? rekomenduo?iau Pavl? Volva??, Andrej? Bondar?, Galin? Kruk, Marjan? Savk?, Marijan? Kijanovskaj?.

Arba visai jaunus – Ostap? Slyvinsk?, Bogdan? Matija?, Oleg? Kocarev?. I? prozinink? – Taras? Prochask?, Jurij? Andruchovi?i?, Tani? Maliar?iuk, Olesi? Uljanenk?. Kai kurie i? j? tikrai nepelnytai pamir?ti.

– ?inau, kad esate gim?s Starobilske, kuris 1920-aisiais priklaus? anarchistinei „batkos“ Machno respublikai. Da?nai pasisakote prie? vald?i?, kita vertus, aktyviai dalyvaujate niekaip nesibaigian?ioje de?ini?j?, vadinkime juos liberalais, „oran?in?je revoliucijoje“. Tod?l klausiu tiesiai – su kuo j?s, pilieti ?adanai?

– Machno Starobilsk? u??m? 1920-?j? rugs?j?. Vienas i? sutarties, kuri? tuo metu Machno siek? pasira?yti su bol?evikais, punkt? kaip tik ir kalb?jo apie anarchistin? respublik? su sostine Starobilsku. Taigi jei tokia respublika b?t? buvusi ?kurta, mano gimtasis Starobilskas b?t? tap?s Ryt? Europos anarchist? centru. Ta?iau jis tapo sovietiniu rajono centru. Apie ?iuos ?vykius ketinu para?yti roman?, tikiuosi, kad kada nors rasiu tam laiko.

„Oran?in?s revoliucijos“ nepriskir?iau de?iniesiems liberalams, vargu ar dauguma jos dalyvi? prisilaik? de?ini?j? pa?i?r?. Tiesiog reikt? prisiminti, kad vald?ion po revoliucijos patek? politikai beveik tuojau pat atsisak? t? id?j? ir ??ki?, kuriuos deklaravo anks?iau – per revoliucij?. Kitaip tariant, reik?t? atskirti „revoliucines mases“ ir neatsakingus politikus, kurie tomis mas?mis pasinaudojo.

Taip, tuose ?vykiuose dalyvavau, man buvo svarbu pasisakyti prie? vald?i?. Tiesa, ?iandien jau retas kuris prisimena, u? k? ir su kuo tada kovojo.

– Lietuvi? literat?roje ilg? laik? dominavo ra?ytojai, kuriuos ? vir?? i?k?l? vadinamoji dainuojanti 1990-?j? revoliucija. Dauguma j? buvo konservatyv?s patriotai, kuriems svetimos bet kokios avangardin?s naujov?s. Jie kalb?jo ilgai ir garsiai, ta?iau po kurio laiko pritilo, o nauj? veid? taip ir neatsirado. ?iandien lietuvi? literat?ra apimta tam tikro s?stingio. O kaip reikalai klost?si Ukrainoje?

– Na, pirmaisiais smuikais Ukrainoje irgi grie?ia ra?ytojai, kuriuos s?lyginai galima pavadinti konservatyviais patriotais. Kairiosios pa?i?ros mene – tikra retenyb?. T? nul?m? bendra Ukrainos kult?ros b?kl? – mes neturime normalios knyg? rinkos, itin silpnai i?vystyta informacin? erdv?, tod?l poky?i? ir n?ra.

Tokia pad?tis vargu ar pasikeis ? vald?i? at?jus naujiems ?mon?ms, tarkime, Kremli? palaikantiems politikams, nes konservatyvus patriotizmas ir toliau lieka populiarus. Kita vertus, pa?iai literat?rai tai ma?ai teturi ?takos – ji siekia vystytis nepriklausomai nuo politikos.

Per pastar?j? de?imtmet? Ukrainoje atsirado nauja ra?ytoj? karta – daug laisvesni? politini? pa?i?r? ir platesnio literat?rinio ?vilgsnio. Taigi Ukrainos literat?ros kont?rai tur?t? keistis, o visas jos masyvas galb?t pajud?s socialinio avangardizmo link.

– Nejaugi galima kalb?ti apie i?tis? kart?? Juk jaunieji Lietuvos ra?ytojai lyg velnias kry?iaus bijo netgi paties ?od?io „karta“. Kiekvienas j? manosi es?s vienintelis ir nepakartojamas, neturintis nieko bendra su bendraam?iais. Papasakokite pla?iau, kaip sek?si susiformuoti j?s? kartoms?

– Nuo sovietini? laik? Ukrainoje i?liko kart? skirstymas pagal de?imtme?ius. Pirmoji tokia karta – „?e?iasde?imtininkai“. Itin pasi?ym?jo „a?tuoniasde?imtinink?“ karta – jau min?ti konservatyv?s patriotai. V?liau susiformavo „prarastoji“ 1990-?j? karta, patekusi ? socialini? ir politini? transformacij? laikmet?. Dar v?liau pasirod? „dut?kstantininkai“, o dabar buriasi ir „nulinuk?“ karta.

Toks skirstymas, ai?ku, labai s?lyginis, ta?iau kart? ribos vis d?lto gerai pastebimos. Kiekviena karta siekia i?reik?ti save antologijomis, festivaliais, bendromis publikacijomis, tam tikros bendros estetin?s pozicijos deklaracijomis.

– Beveik visi ?iandieniniai ra?ytojai yra filologai, gyvenantys ne ?moni?, o ?od?i? pasaulyje. Be to, jie m?gsta flirtuoti su vald?ia ir labai da?nai prisijungia prie visuomen?s auk?tuomen?s. Gars?s ra?ytojai paprastai niekina paprastus ?mones, o ?ie atsako tokia pat neapykanta. Esate dirb?s docentu literat?ros katedroje, tad tur?tum?te pats visk? suprasti. K? daryti su tokiu visuotiniu susvetim?jimu?

– Grei?iausiai taip ir yra – meno atstovai puola ? kompromisus su vald?ia pirmai progai pasitaikius. M?s? visuomen?je tikrai pastebimas kult?rinis kolaboravimas. Ukrainoje ?is fenomenas buvo ypa? ry?kus prezidento Ju??enkos laikais. ?? prezident? vienaip ar kitaip palaik? dauguma meno atstov?, nor?jusi? i? vald?ios tam tikr? privilegij?.

Dabar, kai vald?ia pasikeit?, kei?iasi ir j?g? i?sid?stymas – prie vald?ios bando prisisiurbti tie „kult?ros meistrai“, kurie oponavo ankstesniam prezidentui. Blogiausia, kad ?is procesas vyksta totalaus socialini? problem? ir visuomen?s interes? nepaisymo fone. Manau, kad tai viena svarbiausi? prie?as?i?, kod?l visuomen? nesidomi ?iuolaikine kult?ra.

– Tad ar matote koki? nors i?eit?? Kaip panaikinti susvetim?jim? ne tik tarp ra?an?i? ir skaitan?i?, bet ir tarp vis? ?moni?? T? atliks pati rinka, ar teks keisti visuomeninius santykius, o gal net vis? politin? sistem??

– Ne, man atrodo, kad rinka nieko nei?spr?s. Turi prasid?ti abiej? pusi? suart?jimo procesas, kitaip nieko nebus. Juk neliepsi ?mogui skaityti per j?g?, to ir nereikia. Bet jeigu ?mogus nori skaityti jam patinkan?i? literat?r?, labai svarbu, kad pati literat?ra ?engt? ?ingsn? to ?mogaus link.

Gal kalbu kiek naivokai, ta?iau tikiu, kad literat?ros, o ir viso meno ateitis slypi autonominiame socialiniame ?moni? bendravime – per knygynus, pama?u virstan?ius klubais, per internet?, jau tapus? svarbiu komunikavimo mechanizmu, ?od?iu, per tiesioginius tarpusavio ry?ius. ?inoma, visa tai labai marginalizuos kult?rinius procesus, ta?iau, kita vertus, leis kult?rai i?laikyti nepriklausomyb? nuo vald?ios ir neatitr?kti nuo sociumo.

– Ar manote es?s liaudies ra?ytojas?

– Kokia prasme? Ne, nes liaudies ra?ytojas neva turi i?reik?ti tikr?sias liaudies viltis bei tro?kimus. Dar labiau ne, nes liaudies ra?ytojas turi b?ti populiarus ir vis? mylimas. Ta?iau antiliaudiniu ra?ytoju sav?s irgi nelaikau.

– ?iandien madinga visaip keiktis ir d?l to jaustis kontrkult?ros atstovu. K?, j?s? nuomone, ?iandien b?t? galima laikyti kontrkult?ra? O gal ?odis „kontrkult?ra“ i? viso nevartotinas postmodernizmo laikais?

– Nemanau, kad ?iandien postmoderno laikai. Grei?iau naujos realyb?s, naujojo realizmo laikmetis. Ar ?iandien ?manoma kontrkult?ra? Ir ar jos apskritai reikia? Manau, kad ne. Kontrkult?ra – tai pra?jusio am?iaus terminas, vargu ar pritaikomas ?iuolaikin?je postinformacin?je visuomen?je. Jei manysime, kad kontrkult?ra vis d?lto egzistuoja, tai k? tada laikysime kult?ra? Meil?s romanus? Detektyvus? Masin? literat?r?? Ta?iau Ukrainoje ir, tarkime, Baltarusijoje masin?s literat?ros n?ra. Negi visus tekstus, para?ytus ?iose ?alyse, reikia vadinti kontrkult?ra? Vargu.

Reik?t? perkelti akcentus ir kalb?ti ne apie estetin? prie?prie?? vienos kult?ros r?muose, o apie ideologin? dviej? kult?r? kov?. Kitaip tariant, kult?ros ir kontrkult?ros santyk? reikt? keisti dviej? kult?r? – lojalios ir nelojalios – santykiu. Tokiu atveju kult?ros lojalumo arba nelojalumo lygis b?t? nustatomas pagal meno ir politikos, meno ir vie?osios nuomon?s, literat?ros ir sociumo tarpusavio santykius – bendradarbiavim? arba prie?prie??. ?iuolaikin? literat?ra privalo kurti konfliktines situacijas ir prie?intis mus supan?iai realybei. ?iandien tai kur kas svarbiau u? pogrindinius ?aidim?lius.

– Ketvirtasis j?s? knygos „Anarchy in the UKR“ skyrius pavadintas „Gyventi greitai, mirti jaunam“. Ar neatrodo, kad ?iandieninis jaunimas labai savoti?kai supranta ?i? id?j?? Juk jie da?niau mir?ta ne su v?liava ant barikad?, o su ?virk?tu tarpuvart?je.

– Kai kas ?? pavadinim? gali suprasti pa?od?iui. Bet man tai yra tik antra?t?, ne daugiau. I? tikr?j? esu ?sitikin?s, kad reikia gyventi ilgai, labai ilgai, kad susp?tum pakovoti u? savo ir kit? ?moni? interesus.

– ?emutin?s Bavarijos (Vokietija) teatras pagal j?s? roman? pastat? pjes?. Scenoje pasirodo ne itin tvarkingas jaunuolis odine striuke ir ima r?kti: „A? netikiu ateitimi, netikiu meile, netikiu draugais, netikiu civilizacija!..“ O kuo tiki ?i? ??ki? autorius?

– Autorius tiki, kad galima ?veikti bet koki? nevilt? ir netik?jim? ateitimi. Reikia tik visk? ?vardinti savais vardais ir neleisti paminti savo princip?. Normalu netik?ti meile, kai esi 17-kos, ta?iau visai nenormalu ja netik?ti b?damas 37-eri?. O kad ?it? suprastum, reikia i?tisus 20 met? ie?koti meil?s ir vilties. Gyvenimas – tai, vis? pirma, kova su pa?iu savimi.

*** Rugs?jo 7 d., antradien?, 17 val., leidykla „Kitos knygos“ ir Laisvasis universitetas rengia vie?? vaizdo diskusij?, kurioje dalyvaus ra?ytojas S.?adanas, „Kit? knyg?“ leid?jas G.Baranauskas ir knygos vert?jas V.Dek?nys.

Diskusijos tema – „Kontrkult?ra XXI am?iuje“. Renginys vyks „Kultflux“ platformoje, Neries krantin?je prie Mindaugo tilto, Vilniuje.

Джерело: lrytas.lt

Фабрики в дождь под печальною пеленою..

Фабрики в дождь под печальною пеленою,
дождь над мостами прекращается, пролетая.
Тебе самой решать — признаться, сказаться больною,
или пусть себе дальше живут, ничего не зная.

Да ты и сама вернешься, когда пожелаешь,
стоит только забыть запреты-законы.
Сидишь себе, воспоминания перегоняешь,
как перегоняют пустые вагоны.

И каждая размокшая рама оконная —
будто убежище, что опустело.
И дым покидает трубу каминную,
словно душа покидает мертвое тело.

Смотришь, будто прощаясь — медленны взоры, —
словно и впрямь последние дни наступили,
на станки железные, на черные коридоры,
словно знаешь ответы, а тебя ни о чем не спросили.

Переклад: Борис Херсонский
Джерело: http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2010/7/zh11.html

Сергій Жадан: «Я у невпинних творчих злетах»

Якщо вам важко вловити зв’язок між Лілі Марлен, поцілунком Брежнєва з Хонеккером та іронічно-ностальгійно-меланхолійними творами про любов та бізнес – почитайте Сергія Жадана.

Для розмови з письменником Сергієм Жаданом та одним з його перекладачів німецькою Юрієм Дуркотом у нас було щонайменше три приводи. По-перше, минулого тижня побачив світ німецький переклад книги Жадана «Гімн демократичної молоді». По-друге, першого вересня у в харківському клубі «Остання барикада» презентували нову книгу Сергія «Лілі Марлен». І по-третє, у вересні письменник вирушає в німецько-австрійське турне зі своїми читаннями.

DW: Сергію, ви взагалі охоче зустрічаєтеся з німецькомовною публікою?

С.Ж.: Так, мені цікаво зустрічатися не лише з німецькомовною публікою, але й загалом завжди цікаво приїхати в інше місто чи в іншу країну й поговорити з читачами. А тут у нас намічається ще й дуже весела подорож, тому що ми їдемо з гуртом «Собака в космосі». Ми це називаємо «Шенген-тур». З одного боку, це презентація книги «Гімн демократичної молоді». А потім у кожному місті ми ще й робитимемо спільний виступ із музикантами, поєднуючи приємне з корисним.

DW: Про що йдеться у книзі «Гімн демократичної молоді»?

С.Ж.: «Гімн демократичної молоді» – це остання на сьогодні моя прозова книга. Вона вийшла в 2006 році. Це книга іронічно-ностальгійно-меланхолійних історій про любов та бізнес. Історій, які між собою дещо переплітаються, мають певні наскрізні сюжетні лінії, і герої переходять з оповідання до оповідання. Тобто, з одного боку, це книга новел, а з іншого – вона якось тримається купи.

DW: Чи дозволяє німецька мова передати колоритну стилістику Ваших творів? Маю на увазі насамперед красномовні епітети та нецензурні вислови, якими часом рясніють Ваші тексти?

С.Ж.: Очевидно, на всі сто відсотків неможливо перекласти й відтворити нічого так, як воно є рідною. Але тут є ще один момент. Іноді мені здається, що й українською мовою теж не на сто відсотків передані всі нюанси мовлення персонажів, їхніх діалогів. Бо слід визнати, що так чи інакше в реальному житті мої персонажі говорять все-таки російською мовою, а не українською. Тому це вже теж певною мірою такий собі авторизований переклад. І далі він або наближує читача до першоджерел, або віддалює. Я сподіваюся, що Юрко Дуркот та Сабіна Штьор все-таки змогли передати якомога повніше те, що я закладав в уста своїх героїв.

DW: Юрію, а як вам узагалі працюється з текстами Сергія? Це легкий до перекладу продукт?

Ю.Д.: Я б не сказав, що це легкий до перекладу продукт. Тексти Жадана все ж таки надзвичайно багаті мовою. Крім того, ми маємо дуже багато цікавих речей у текстах Сергія. Я маю на увазі і молодіжний сленг, і якісь речі пов’язані з до певної міри суржиком, хоча якраз у Сергія Жадана суржику, можливо, й не дуже багато. Тобто це все речі, які потрібно враховувати при перекладі і які майже ніколи не можна перекласти точно. Тобто тут дуже часто потрібно шукати якісь інтеркультурні й інтертекстуальні відповідники. З одного боку, це важко, але з іншого – дуже цікаво.

DW: Сергію, чи виникають у Вас якісь розбіжності в роботі з перекладачами?

С.Ж.: Загалом я впевнений у їхній кваліфікації. А впевнений я через те, що тісно співпрацюю з ними і маю можливість особисто переконатися в їхній кваліфікованості. Зокрема Юрій Дуркот і Сабіна Штьор, котрі переклали «Гімн», до цього вже переклали мою книгу «Депеш Мод». І згодом мені довелося чути багато схвальних відгуків саме про якість перекладу. Тому я з ними працював, працюю і я їм цілком і повністю довіряю.

Ю.Д.: Ми даємо Сергієві читати чорнову версію перекладу. І, звісно ж, намагаємося враховувати всі його зауваження, оскільки Сергій досить добре знає німецьку мову. Тому я не можу сказати, що виникають якісь серйозні розбіжності. Розбіжності в автора виникають радше не з перекладачами, а з видавництвами. Приміром, у німецькому варіанті книги «Депеш Мод» ми зіткнулися з певною мірою цензурою. У цій книзі в автора є уривок, де він фактично описує інструкції з виготовлення вибухових пристроїв. Це все є жарт і авторський сарказм, але такий пасаж у німецькому видавництві «Зуркамп» викликав незгоду, мовляв, у Німеччині в такому контексті опублікувати даний текст було неможливо. Радилися навіть з прокуратурою, і довелося деякі речі з цього пасажу викинути.

DW: Юрію, Ви були присутні на багатьох читаннях Сергія Жадана в Німеччині. Як зустрічає його німецька публіка? Ваше враження?

Ю.Д.: Мені здається, що німецька публіка сприймає Жадана з дуже великим інтересом. Я навіть можу пригадати, як свого часу Інґо Шульце (відомий сучасний німецький письменник. – Х.Н.) сказав про Жадана. Він взагалі є досить великим прихильником творчості Сергія. Коли кілька років тому в Німеччині вийшла перша збірка поезій Жадана, Шульце був абсолютно у захваті від творів Сергія і сказав мені тоді, що це просто феноменально, як людина у такому ще молодому віці пише такі глибокі вірші.

DW: В українському варіанті на обкладинці «Гімну демократичної молоді» зображено фото Леоніда Брежнєва, який цілується з Еріхом Хоннекером на червоному фоні. Німецька обкладинка натомість виглядає досить таки нейтрально, якщо не сказати буденно, і не справляє такого ж епатажного враження, як українська. Чому така різниця?

Ю.Д.: І справді німецька обкладинка виглядає не настільки епатажною, наскільки обкладинка, що супроводжує український текст. Зображена якась молода дівчина в купальнику і, наскільки я розумію, винищувач на фоні неба, вкритого хмаринками. Загалом рішення щодо обкладинки приймають виключно видавництва. Вони не радяться ні з авторами, ні з перекладачами.

С.Ж.: Насправді там зображена дівчина в шортах з написом «Дольче Габбана» на фоні ракети. Тому я з вами категорично не згоден, що це сіро і буденно. Я не знаю, хто автор цієї обкладинки, але мені сподобалося, тому що тут добре поєднана естетика сталінізму з реаліями українського сьогодення. Тобто радянські пам’ятники, переплетені з «Дольче Габбана». По-моєму, це саме те, про що я пишу. Зрештою, я би й не хотів давати Брежнєва з Хоннекером у німецькому варіанті. По-моєму, для німців це вже такий конкретний попс, якийсь кон’юнктурний символ. В українському виданні це я вигадав помістити на обкладинці фото Брежнєва з Хоннекером, тому що, по-перше, в Україні воно не настільки відоме, як, скажімо, в тому ж Берліні, де воно є ледь не гербом міста. А з іншого боку, воно теж, очевидно, відповідає духу книги. Але в німецькому виданні я би й сам не хотів його давати.

DW: Тепер щодо назви. Мені здається, що німці, які цікавляться Україною, побачивши в книгарнях книгу українського автора з назвою «Гімн демократичної молоді», одразу думатимуть насамперед про «помаранчеві події». Насправді період, описаний в книзі, відбувався значно раніше. Ви не думаєте, що це сприйматиметься німцями як певного роду підміна понять?

Ю.Д.: Я не думаю. На даний час спогади в Німеччині про «помаранчеву» революцію не є настільки сильними. До речі, сама книжка, якщо зняти з неї супер-обкладинку, справді якогось такого трохи помаранчевого кольору. Але мені здається, що тут не буде виникати ніяких неправильних трактувань. З іншого боку, мені здається, що більшість німців, які купують українську літературу, все ж таки більш-менш орієнтуються в ній і знають, хто такий Сергій Жадан і про що він пише.

С.Ж.: Та не знаю. Я якось такої кращої думки про німецького читача. Мені здається, що ті, хто принаймні цікавиться якоюсь радянською чи пострадянською проблематикою, все-таки знають, звідки ноги ростуть у словосполученні «Гімн демократичної молоді». А ті, хто думає, що це про «помаранчеву» революцію, ну то, можливо, для когось це буде така неприємна підміна понять. Насправді «помаранчева» революція зробила дещо ведмежу послугу українській культурі. Тому що, з одного боку, вона була потужним промоутером українського мистецтва, української культури, а з іншого – вона просто починає домінувати, починає підминати під себе мистецьке наповнення всіх меседжів, які йдуть з України. Бо якщо це не пов’язане з «помаранчевою» революцією, в нього відразу зменшуються шанси бути поміченими в німецькомовному суспільстві.

DW: Сергію, дещо схожа історія з Вашою останнього книгою «Лілі Марлен», яку Ви презентуєте першого вересня. Німцям, зокрема, добре відоме це сценічне ім’я Марлен Дитрих, хоча насправді книга далеко не про Лілі Марлен.

С.Ж.: Там історія складна. У мене є вірш, який називається «Станси для німецько-фашистських загарбників», він 98-го року, доволі старий. Насправді він не про «станси для німецько-фашистських загарбників». Він радше про посттоталітарне відчуття дійсності і про посттоталітарний стан свідомості. І там присутня оця героїня Лілі Марлен – такий певний символ, пафосно кажучи, невмирущої жіночості. Тобто дівчина, яка чекає свого солдата. А потім я переклав вірш Ганса Ляйпа з текстом пісні «Лілі Марлен». І коли складав книгу «Лілі Марлен» – це книга нових та вибраних віршів – то я, власне, вирішив підібрати вірші ліричного спрямування, аби в них була присутня ця лірична героїня. І подумав, що усе це можна було б об’єднати навколо саме образу цієї дівчини з пісні. Так виникла назва і концепція книги.

DW: Чому саме німецькі мотиви зустрічаються у Вас: то на обкладинці, то у назві? Це випадково? Чи це, радше, результат Ваших особливих стосунків з Німеччиною?

С.Ж.: Це, можливо, випадково, а можливо, й не зовсім. Тому що я вгазалі-то вивчав германістику, і німецька мова – це мій фах. Я завжди цікавився і завжди любив німецьку літературу та перекладав і перекладаю дотепер.

DW: Юрію, а вам не здається, що такі дотично-німецькі прив’язки є певного роду заграванням Сергія з німецьким читачем?

Ю.Д.: Ні, так само, як «Депеш Мот» не є заграванням з британською публікою чи з французькою публікою. У «Депеш Моді» так само йдеться не про цей рок-ансамбль. Мені здається, Сергій свідомо вибирає дещо провокаційні назви для своїх творів, які, можливо, на перший погляд, вводять читача навіть в оману, але насправді уважні читачі знають, про що йдеться.

DW: Серед авторів книги «Лілі Марлен» окрім вас, Сергію, зазначено також фотографа Ігоря Нещерета. Як виникла ідея вашої співпраці?

С.Ж.: З фотографами я працюю давно, часто і плідно. У мене в попередніх книгах багато фотоілюстрацій різних авторів. А ідея цієї книги виникла досить несподівано. До мене звернувся сам Ігор з пропозицією зробити спільну книгу, себто щоби там були його фотороботи і мої вірші. І я подумав-подумав, та й погодився. Підібрав ці вірші, додав ті, які ще не друкувалися, і все це склалося в певну цілісну, як мені здається, конструкцію.

DW: У релізах до книги вживається термін «поезо-картини». Як би Ви пояснили, що це?

С.Ж.: Це такі колажі у вигляді фоторобіт і поетичних текстів. Ігор усе це поєднує: фоторяд і інтегрований у нього текст.

DW: Є вже якісь більш-менш конкретні плани, які наступні книги Сергія Жадана перекладатимуться німецькою, Юрію?

Ю.Д.: Це залежить насамперед від планів самого видавництва. Я думаю, що «Зуркамп» буде й надалі перекладати Жадана. Поки що в роботі у нас наступної книги немає. Мені здається, на разі вони хочуть подивитися, як продаватиметься книга «Гімн демократичної молоді» перед Франкфуртським книжковий ярмарком і під час нього, а вже потім будуть приймати рішення. У будь-якому випадку перекладачі завжди залежать від планів видавництва, а не навпаки.

DW: Ну і насамкінець запитання до Сергія Жадана, чи потішите Ви своїх шанувальників найближчим часом якимось новим творчим продуктом?

С.Ж.: Так, я в постійній творчій роботі і невпинних творчих злетах. Зараз я пишу новий роман. Написав першу частину, сподіваюся, до кінця року, якщо все буде гаразд, допишу його.

Із Сергієм Жаданом та Юрієм Дуркотом розмовляла Христина Ніколайчук
Редактор: Ганна Філіпп

Джерело: http://www.dw-world.de/dw/article/0,,4617248,00.html