Category Archives: критика

«Червоний Елвіс»: як убити всіх

“Система перекриває тобі крани, намагаючись повністю взяти тебе під контроль, система тримає одну руку на крані, а іншою рукою, що вона робить іншою рукою, ти знаєш що вона робить іншою рукою? Ні? А ти хочеш про це дізнатись?…” С. Жадан

27 лютого в Харкові у Театрі сорока дев’яти в рамках нового проекту театру «Арабески» відбувся прапрем’єрний показ вистави «Червоний Елвіс (соціалістичні настрої серед домогосподарок)» з подальшою дискусією за участі гостей, експертів та журналістів. Обговорення стосувалося не тільки самої вистави, а й проблем, що у ній піднімаються. Дебати фіксувалися на відео і, за словами організаторів, продовжать своє життя в медійному просторі.

Ініціатором проекту стало молоде подружжя: Валентин Панюта й Тетяна Міхіна. Чекаючи на дитину, вони документували процес вагітності Тетяни. На підставі цієї документації у співпраці з Сергієм Жаданом, з’явилась п’єса «Червоний Елвіс». Це гострий, іронічний, актуальний, жорсткий текст, що складається з шести новел: Як схуднути без дієти. Як влаштувати незабутню корпоративну вечірку. Як зберегти родинний затишок. Як відмовити рекламному агенту. Як харчуватися в супермаркетах. Як убити всіх. Своєрідний підручник для самотньої вагітної домогосподарки, яка має не просто вижити в сучасному суспільстві споживання, але зберегти свободу своєї ще ненародженої дитини.

У виставі використано активний відео-компонент у поєднанні з сучасним дизайном, хореографією та музикою.

Сергій Жадан: «Король-Елвіс – ключова фігура шоу-бізнесу, Ленін маскультури, головна медійна матриця ХХ століття, одне з найбільш пізнаваних облич цивілізації, один із головних винуватців апокаліпсису сьогодні. Присутність його повсюдна й неусвідомлена, вплив його солодкий і згубний, значення його для капіталістичної системи цінностей настільки невід’ємне, що хтось мусив з’явитись йому на противагу.

Червоний Елвіс – це екологічна альтернатива накачаній пропагандою поп-культурі, непідкупний герой піонерських коміксів, червоне знамено громадянського спротиву всіх самотніх вагітних домогосподарок наших об’єднаних спальних районів.»

Михайло Барбара: «Цей текст – один з найдоступніших, як і в Сергія Жадана, так і серед тих, з якими зазвичай працюють Арабески. Такий собі «without love and story» уривок з дуже впізнаваного сучасного життя. Ми старалися зосередитися на професії та отримувати задоволення від експериментів із саундом, текстом, хореографією, архітектурою та дизайном вистави.»

Світлана Олешко: «Нам довелося «дописати» свій фінал, точніше невербальними засобами його додати. Мені здається, що саме такий фінал надає виміру і сенсу тим безглуздим і малопотрібним речам, з яких і знущається автор, але якими ми всі перейняті щодня.»

Враження першоглядачів були здебільшого позитивними. Зясувалось, що практично кожен із присутніх знайшов у собі “вагітну самотню домогосподарку”. В незалежності від статі, віку, релігійних переконань і місця проживання.

Звичайно, комусь у виставі забракло доброти, комусь у тексті – кохання, хтось сприйняв усе побачене як заклик до боротьби із системою, що тут же спростував присутній у залі автор тексту Сергій Жадан: “Тут боротьба якраз висміюється… Була спроба вийти за межі системи, показати всю примарність, химерність боротьби з нею”.

Не залишили байдужими також особливості постановки, наприклад той факт, що протягом вистави актори не промовили жодного слова – звучала фонограма. Сергій Жадан зізнався, що для нього це стало цілковитою несподіванкою, хоча не неприємною.

Режисер, Світлана Олешко зазначила: “Театр шукає еквівалентів. І мені завжди весело стає коли глядачу не подобається життя на сцені. Вас це дратує, мене також це дратує. Але це мусить бути об’єктом розгляду.”

Прем’єрні покази вистави «Червоний Елвіс (соціалістичні настрої серед домогосподарок )» почнуться 18 березня. Кількість місць – обмежена, а саме 49*. У планах театру – також зарубіжні гастролі, зокрема у Польщі та Німеччині.

*Історично театри сорока дев`яти – форма театральної діяльності, наприклад, в Австрії 30-х років під час панування нацистського режиму. Згідно з вимогами, будь-який твір, що виконувався для більше ніж п`ятдесяти осіб, підлягав обов`язковій цензурі. Тож політичні кабаре, які були осередками інтелектуальної критики того часу, працювали для сорока дев`яти глядачів. Нині в Україні, попри позірну відсутність політичної цензури, незалежний театр не має шансів на існування: його придушують необґрунтовані податки та монополія державних театрів на спілкування з глядачем. “Арабески” протестують проти цієї економічної цензури, а також діяльності Нацкомору, та наполягають на своєму праві спілкуватися зі своїми глядачами.

Джерело: http://kharkiv.unian.net/ukr/detail/194193
Автор: Тетяна Давиденко

«Депеш Мод»: головне – це дружба, пригоди і водяра

Нещодавно нарешті випала можливість взяти до рук книжку. І ця книжка не була випадковою. Куплена ще минулого року, вона пилилась на поличці. І у мене нарешті доросли до неї руки.

Ця книга – «Депеш Мод» Сергія Жадана. Не хочу співати тут дифірамби талантові автора, але книга дійсно класна. Особливо в контрасті з «Bitches get everythіng» Карпи, де на кожному кроці – гламур, богема і секс, секс, секс. Вже починає нудити від цього глямуру-лямуру і ще якогось мурмуру. Карпу і Жадана ні в якому разі не треба ставити у один ряд.

У Жадана теж є секс, але він якийсь такий непомітний, не займає у житті його героїв першого місця. Для них головне – дружба, пригоди і водяра. Головні епітети присвячені саме останній. До речі, може хтось, прочитавши «Депеш Мод», кине пити. Хоча дуже в цьому сумніваюсь. Один мій знайомий з задоволенням прочитав книгу про те, як кинути курити. Оцінив літературний талант автора, але курити не покинув.

Героїв твору Жадана ми можемо зустріти і зараз.Васі Комуністи, Саші Карбюратори, Собаки Павлова ще не перевелися не лише в Харкові, але й в Черкасах. Так, Черкасах. У Жадана географія невелика. Харків, Черкаси, Бєлгород, куди головні герої за водярою їздили. А минуло вже 15 років! Ми не змінюємся.

А ще незабутнім є хор міліціонерів, що співає зі Степаном Галябардою пісню «мамині очі», пухкенькі пальчики «розркученого» і «розпіареного» народного артиста. І взагалі оцей стьоб над нашою попсою і не попсою. «Депеш мод» – головна тема передачі, але не звучить ніде їхня музика. Всюди переможець Степан Галябарда. Запитаю, що ж змінилось. Скажу, що нічого. Тільки замість Степана Галябарди – «Фабрика».

Про мати у творі варто сказати окремо. Вони там є. Хоч я виступаю проти їх вживання у літературі, однак у Жадана вони не ріжуть слух. Лише спочатку слово «лажа, лажа, лажа» трохи не змусило мене закинути читання. Але подолавши перші сторінки, вже не могла відірватись від книжки.

І ще одне. Дуже колоритними є образи Собаки Павлова – єврея-антисеміта, такого собі молодого роздовбая та редактора-гомосексуаліста, з яким одна дівчинка переспала з принципу (якого?).

А загалом з нашого суспільства треба стібатись, з переповнених тролейбусів, злих міліціонерів-дегенератів, редакторів-гомосексуалістів, проповідників рабтсва (так, саме рабства). Тоді у космос піде більше позитивної енергетики.

П.С. Переклади книг іноземними мовами

«Історія культури початку століття» – Росія, 2003; Польща, 2005; Німеччина, 2005
«Біг Мак» – Польща, 2005; Росія, 2009; Чехія (готується до друку)
«Депеш Мод» – Росія, 2005; Польща, 2006; Білорусь, 2006; Німеччина, 2007; Литва, 2008; Італія, 2009
«Anarchy in the UKR» – Польща, 2007; Німеччина, 2007; Росія, 2008
«Гімн демократичної молоді» – Польща, 2008; Німеччина, 2009; Росія, 2009
«Відсоток самогубств серед клоунів» – Німеччина, 2009; Польща, 2009

Джерело: http://sumno.com/literature-review/depesh-mod-i-sergij-zhadan/
Автор: Наталка Строгецька

Украинский писатель Сергей Жадан – фаворит немецких критиков

Книга молодого прозаика Сергея Жадана “Гимн демократической молодежи” заняла в январе первое место в списке бестселлеров, который составляется на основе рекомендаций ведущих немецких литературных критиков.

Каждый месяц одна из крупнейших немецких телерадиокомпаний SWR составляет список бестселлеров, опрашивая три десятка ведущих литературных критиков Германии. Они называют по четыре книги, которые больше всего рекомендуют прочитать. Из этих рекомендаций и складывается национальный рейтинг. В январе первое место в нем заняла книга рассказов украинского прозаика, поэта и эссеиста Сергея Жадана “Гимн демократической молодежи”, которая вышла по-немецки в издательстве Suhrkamp.

Жестче, пестрее, свободней

Сергей Жадан родился в Старобельске Луганской области, окончил Харьковский университет, живет и работает в Харькове. Кроме стихов и прозы, много занимается переводами, в частности, с немецкого языка. На немецком, а также английском, польском, сербском, русском и многих других языках выходят его собственные книги.

Русский перевод романа Сергея Жадана “Anarchy in the UKR” был в 2008 году номинирован на российскую литературную премию “Национальный бестселлер”. Затем по-русски вышел сборник его рассказов “Красный Элвис (социалистические веяния среди домохозяек”. Он и стал основой немецкого издания. “Гимн демократической молодежи” – одна из трех книг прозы, составивших сборник “Красный Элвис”.

Рассказами в классическом смысле его истории трудно назвать. Как выразился один из российских рецензентов, речь идет не о рассказах, а об эссе, “богатая на вкус и аромат субстанция которых разлита в ячейки сюжета”. Что, кроме всего прочего, не дает этой субстанции расползаться бесформенной массой. Темперамент, смелость, я бы даже сказал, лихость автора и его щедрость поразительны. В героях Жадана есть что-то от шукшинских “чудиков”, но эпоха другая: она жестче, свободней, предприимчивей, пестрее, гротескней шукшинской. Таковы и герои.

Один из немецких критиков, восторженно отзываясь о “Гимне демократической молодежи”, написал, что если бы Шехерезада жила не на Востоке в стародавние времена, а в сегодняшней Европе, то этой Шехерезадой был бы Сергей Жадан. Отстраняясь от некоторой цветистости этого комплимента, нужно признать, что в прозе Жадана и в самом деле невероятное количество фабул, анекдотов, историй.

Deutsche Welle: Сергей, вопрос несколько наивный, но в Вашем случае абсолютно правомочный: вы ваши истории берете из жизни или сочиняете? Каков процент художественного вымысла?

Сергей Жадан: Процент вымысла очень небольшой. Вот концентрация этих историй – действительно намного плотнее, а их абсурдность, их гротескность – больше, чем бывает в реальности. Я бы сказал так: даже если истории в таком именно виде не происходили в действительности, они могли бы произойти. Для меня вообще было важно и сейчас остается важным рассказывать как можно больше историй о простых, живых, реальных людях, которых я вижу вокруг себя.

– Я бы не сказал, что эти люди – совсем уж “простые”. В основном, это люди неприкаянные, потерянные, аутсайдеры…

– Я ставлю “простые”, скорее, в кавычки, отсылая к истории реалистической литературы 19 века. То есть речь идет о тех самых “униженных и оскорбленных”, но в ином ракурсе. Мне хотелось показать их неоднозначность, возможно, то, что вы назвали неприкаянностью. Другие люди в другом времени.

– Меня, как и многих, удивляет ваша литературная щедрость. Чуть ли не каждый ваш рассказ – это сюжет для небольшого или даже большого романа.

– А я сейчас как раз заканчиваю писать роман, который, надеюсь, будет уже в этом году опубликован и в Украине, и за пределами Украины. Что касается щедрости… Не жалко. Для меня в этом смысле нет какой бы то ни было существенной разницы между небольшим романом, рассказом, эссе или колонкой в журнале. Я ко всему отношусь с максимальной серьезностью. Не может быть и речи о том, чтобы сэкономить, где-то что-то не дописать, не доделать.

– Названия некоторых ваших произведений как бы отсылают к определенным музыкальным направлениям, эпохам. Одна книга называется “Depeche Mode”, другая – по аналогии с английским панк-хитом – “Anarchy in the UKR”. “Гимн демократической молодежи” тоже из этого ряда?

– Не совсем. К самой песне “Гимн демократической молодежи” это название отношения не имеет. Здесь иронические аллюзии не с поколением пятидесятых-шестидесятых, когда появилась песня, а с моим, последним советским поколением. Это люди, которые еще успели побывать в пионерах и комсомольцах, но в партию уже не успели вступить: Советский Союз развалился. Мы были последним поколением советской и первым поколением, собственно, уже украинской “демократической молодежи”.

– Раз уж зашла речь о демократии и молодежи, то не могу не задать в канун выборов вопрос…

– За кого я буду голосовать?

– Упаси Бог, нет. Во времена Майдана вы были активным сторонником, я бы даже сказал, агитатором “оранжевой революции”. Сегодня многие ее сторонники разочарованы. Вы тоже?

– Я разочарован не в “оранжевой революции”, а в политиках, которые в ходе революции пришли к власти. В них я, конечно, разочарован. А что касается моего участия… Понятно, что тогда мы все были либо на одной стороне, либо на другой. Нейтральных тогда в стране почти не осталось. Но для меня лично (я всегда об этом говорил) участие определялось не столько поддержкой одного из кандидатов, сколько возможностью выступить против власти. Для меня всегда противостояние власти играло очень важную роль. Но на сегодняшний день это было мое последнее соприкосновение с политикой. С тех пор я политикой стараюсь не заниматься.

-Тогда вернемся к литературе. Вы много переводите, в том числе – с немецкого языка. Что для вас немецкая литература?

– Ну, во-первых, я – германист по образованию. То есть для меня это, кроме всего прочего, – профессия. У меня диплом преподавателя немецкого языка и литературы. Но, кроме того, я просто люблю немецкую литературу – и классическую, и современную.

-А как вы думаете, что именно привлекает в ваших книгах, так высоко оцененных критикой в Германии, немецких читателей? Все-таки совершенно чужая жизнь…

– Трудно сказать. С одной стороны, вы правильно говорите: чужая жизнь, абсолютно все по-другому. С другой: ведь мы же находимся совсем рядом. Это не Индия, не Китай, не Африка, где для читателей важную роль играет элемент экзотики, это рядом, под боком… Польша, и дальше уже мы…

– То есть Запад есть Запад, Восток есть Восток, но вместе им – сойтись?

– А вот этого как раз, по моему мнению, не будет.

Беседовал Ефим Шуман
Джерело: http://bookvoid.com.ua/digest/2010/01/13/221117.html