Author Archives: admin

«Червоний Елвіс»: як убити всіх

“Система перекриває тобі крани, намагаючись повністю взяти тебе під контроль, система тримає одну руку на крані, а іншою рукою, що вона робить іншою рукою, ти знаєш що вона робить іншою рукою? Ні? А ти хочеш про це дізнатись?…” С. Жадан

27 лютого в Харкові у Театрі сорока дев’яти в рамках нового проекту театру «Арабески» відбувся прапрем’єрний показ вистави «Червоний Елвіс (соціалістичні настрої серед домогосподарок)» з подальшою дискусією за участі гостей, експертів та журналістів. Обговорення стосувалося не тільки самої вистави, а й проблем, що у ній піднімаються. Дебати фіксувалися на відео і, за словами організаторів, продовжать своє життя в медійному просторі.

Ініціатором проекту стало молоде подружжя: Валентин Панюта й Тетяна Міхіна. Чекаючи на дитину, вони документували процес вагітності Тетяни. На підставі цієї документації у співпраці з Сергієм Жаданом, з’явилась п’єса «Червоний Елвіс». Це гострий, іронічний, актуальний, жорсткий текст, що складається з шести новел: Як схуднути без дієти. Як влаштувати незабутню корпоративну вечірку. Як зберегти родинний затишок. Як відмовити рекламному агенту. Як харчуватися в супермаркетах. Як убити всіх. Своєрідний підручник для самотньої вагітної домогосподарки, яка має не просто вижити в сучасному суспільстві споживання, але зберегти свободу своєї ще ненародженої дитини.

У виставі використано активний відео-компонент у поєднанні з сучасним дизайном, хореографією та музикою.

Сергій Жадан: «Король-Елвіс – ключова фігура шоу-бізнесу, Ленін маскультури, головна медійна матриця ХХ століття, одне з найбільш пізнаваних облич цивілізації, один із головних винуватців апокаліпсису сьогодні. Присутність його повсюдна й неусвідомлена, вплив його солодкий і згубний, значення його для капіталістичної системи цінностей настільки невід’ємне, що хтось мусив з’явитись йому на противагу.

Червоний Елвіс – це екологічна альтернатива накачаній пропагандою поп-культурі, непідкупний герой піонерських коміксів, червоне знамено громадянського спротиву всіх самотніх вагітних домогосподарок наших об’єднаних спальних районів.»

Михайло Барбара: «Цей текст – один з найдоступніших, як і в Сергія Жадана, так і серед тих, з якими зазвичай працюють Арабески. Такий собі «without love and story» уривок з дуже впізнаваного сучасного життя. Ми старалися зосередитися на професії та отримувати задоволення від експериментів із саундом, текстом, хореографією, архітектурою та дизайном вистави.»

Світлана Олешко: «Нам довелося «дописати» свій фінал, точніше невербальними засобами його додати. Мені здається, що саме такий фінал надає виміру і сенсу тим безглуздим і малопотрібним речам, з яких і знущається автор, але якими ми всі перейняті щодня.»

Враження першоглядачів були здебільшого позитивними. Зясувалось, що практично кожен із присутніх знайшов у собі “вагітну самотню домогосподарку”. В незалежності від статі, віку, релігійних переконань і місця проживання.

Звичайно, комусь у виставі забракло доброти, комусь у тексті – кохання, хтось сприйняв усе побачене як заклик до боротьби із системою, що тут же спростував присутній у залі автор тексту Сергій Жадан: “Тут боротьба якраз висміюється… Була спроба вийти за межі системи, показати всю примарність, химерність боротьби з нею”.

Не залишили байдужими також особливості постановки, наприклад той факт, що протягом вистави актори не промовили жодного слова – звучала фонограма. Сергій Жадан зізнався, що для нього це стало цілковитою несподіванкою, хоча не неприємною.

Режисер, Світлана Олешко зазначила: “Театр шукає еквівалентів. І мені завжди весело стає коли глядачу не подобається життя на сцені. Вас це дратує, мене також це дратує. Але це мусить бути об’єктом розгляду.”

Прем’єрні покази вистави «Червоний Елвіс (соціалістичні настрої серед домогосподарок )» почнуться 18 березня. Кількість місць – обмежена, а саме 49*. У планах театру – також зарубіжні гастролі, зокрема у Польщі та Німеччині.

*Історично театри сорока дев`яти – форма театральної діяльності, наприклад, в Австрії 30-х років під час панування нацистського режиму. Згідно з вимогами, будь-який твір, що виконувався для більше ніж п`ятдесяти осіб, підлягав обов`язковій цензурі. Тож політичні кабаре, які були осередками інтелектуальної критики того часу, працювали для сорока дев`яти глядачів. Нині в Україні, попри позірну відсутність політичної цензури, незалежний театр не має шансів на існування: його придушують необґрунтовані податки та монополія державних театрів на спілкування з глядачем. “Арабески” протестують проти цієї економічної цензури, а також діяльності Нацкомору, та наполягають на своєму праві спілкуватися зі своїми глядачами.

Джерело: http://kharkiv.unian.net/ukr/detail/194193
Автор: Тетяна Давиденко

Сергій Жадан: «Я у невпинних творчих злетах»

Якщо вам важко вловити зв’язок між Лілі Марлен, поцілунком Брежнєва з Хонеккером та іронічно-ностальгійно-меланхолійними творами про любов та бізнес – почитайте Сергія Жадана.

Для розмови з письменником Сергієм Жаданом та одним з його перекладачів німецькою Юрієм Дуркотом у нас було щонайменше три приводи. По-перше, минулого тижня побачив світ німецький переклад книги Жадана «Гімн демократичної молоді». По-друге, першого вересня у в харківському клубі «Остання барикада» презентували нову книгу Сергія «Лілі Марлен». І по-третє, у вересні письменник вирушає в німецько-австрійське турне зі своїми читаннями.

DW: Сергію, ви взагалі охоче зустрічаєтеся з німецькомовною публікою?

С.Ж.: Так, мені цікаво зустрічатися не лише з німецькомовною публікою, але й загалом завжди цікаво приїхати в інше місто чи в іншу країну й поговорити з читачами. А тут у нас намічається ще й дуже весела подорож, тому що ми їдемо з гуртом «Собака в космосі». Ми це називаємо «Шенген-тур». З одного боку, це презентація книги «Гімн демократичної молоді». А потім у кожному місті ми ще й робитимемо спільний виступ із музикантами, поєднуючи приємне з корисним.

DW: Про що йдеться у книзі «Гімн демократичної молоді»?

С.Ж.: «Гімн демократичної молоді» – це остання на сьогодні моя прозова книга. Вона вийшла в 2006 році. Це книга іронічно-ностальгійно-меланхолійних історій про любов та бізнес. Історій, які між собою дещо переплітаються, мають певні наскрізні сюжетні лінії, і герої переходять з оповідання до оповідання. Тобто, з одного боку, це книга новел, а з іншого – вона якось тримається купи.

DW: Чи дозволяє німецька мова передати колоритну стилістику Ваших творів? Маю на увазі насамперед красномовні епітети та нецензурні вислови, якими часом рясніють Ваші тексти?

С.Ж.: Очевидно, на всі сто відсотків неможливо перекласти й відтворити нічого так, як воно є рідною. Але тут є ще один момент. Іноді мені здається, що й українською мовою теж не на сто відсотків передані всі нюанси мовлення персонажів, їхніх діалогів. Бо слід визнати, що так чи інакше в реальному житті мої персонажі говорять все-таки російською мовою, а не українською. Тому це вже теж певною мірою такий собі авторизований переклад. І далі він або наближує читача до першоджерел, або віддалює. Я сподіваюся, що Юрко Дуркот та Сабіна Штьор все-таки змогли передати якомога повніше те, що я закладав в уста своїх героїв.

DW: Юрію, а як вам узагалі працюється з текстами Сергія? Це легкий до перекладу продукт?

Ю.Д.: Я б не сказав, що це легкий до перекладу продукт. Тексти Жадана все ж таки надзвичайно багаті мовою. Крім того, ми маємо дуже багато цікавих речей у текстах Сергія. Я маю на увазі і молодіжний сленг, і якісь речі пов’язані з до певної міри суржиком, хоча якраз у Сергія Жадана суржику, можливо, й не дуже багато. Тобто це все речі, які потрібно враховувати при перекладі і які майже ніколи не можна перекласти точно. Тобто тут дуже часто потрібно шукати якісь інтеркультурні й інтертекстуальні відповідники. З одного боку, це важко, але з іншого – дуже цікаво.

DW: Сергію, чи виникають у Вас якісь розбіжності в роботі з перекладачами?

С.Ж.: Загалом я впевнений у їхній кваліфікації. А впевнений я через те, що тісно співпрацюю з ними і маю можливість особисто переконатися в їхній кваліфікованості. Зокрема Юрій Дуркот і Сабіна Штьор, котрі переклали «Гімн», до цього вже переклали мою книгу «Депеш Мод». І згодом мені довелося чути багато схвальних відгуків саме про якість перекладу. Тому я з ними працював, працюю і я їм цілком і повністю довіряю.

Ю.Д.: Ми даємо Сергієві читати чорнову версію перекладу. І, звісно ж, намагаємося враховувати всі його зауваження, оскільки Сергій досить добре знає німецьку мову. Тому я не можу сказати, що виникають якісь серйозні розбіжності. Розбіжності в автора виникають радше не з перекладачами, а з видавництвами. Приміром, у німецькому варіанті книги «Депеш Мод» ми зіткнулися з певною мірою цензурою. У цій книзі в автора є уривок, де він фактично описує інструкції з виготовлення вибухових пристроїв. Це все є жарт і авторський сарказм, але такий пасаж у німецькому видавництві «Зуркамп» викликав незгоду, мовляв, у Німеччині в такому контексті опублікувати даний текст було неможливо. Радилися навіть з прокуратурою, і довелося деякі речі з цього пасажу викинути.

DW: Юрію, Ви були присутні на багатьох читаннях Сергія Жадана в Німеччині. Як зустрічає його німецька публіка? Ваше враження?

Ю.Д.: Мені здається, що німецька публіка сприймає Жадана з дуже великим інтересом. Я навіть можу пригадати, як свого часу Інґо Шульце (відомий сучасний німецький письменник. – Х.Н.) сказав про Жадана. Він взагалі є досить великим прихильником творчості Сергія. Коли кілька років тому в Німеччині вийшла перша збірка поезій Жадана, Шульце був абсолютно у захваті від творів Сергія і сказав мені тоді, що це просто феноменально, як людина у такому ще молодому віці пише такі глибокі вірші.

DW: В українському варіанті на обкладинці «Гімну демократичної молоді» зображено фото Леоніда Брежнєва, який цілується з Еріхом Хоннекером на червоному фоні. Німецька обкладинка натомість виглядає досить таки нейтрально, якщо не сказати буденно, і не справляє такого ж епатажного враження, як українська. Чому така різниця?

Ю.Д.: І справді німецька обкладинка виглядає не настільки епатажною, наскільки обкладинка, що супроводжує український текст. Зображена якась молода дівчина в купальнику і, наскільки я розумію, винищувач на фоні неба, вкритого хмаринками. Загалом рішення щодо обкладинки приймають виключно видавництва. Вони не радяться ні з авторами, ні з перекладачами.

С.Ж.: Насправді там зображена дівчина в шортах з написом «Дольче Габбана» на фоні ракети. Тому я з вами категорично не згоден, що це сіро і буденно. Я не знаю, хто автор цієї обкладинки, але мені сподобалося, тому що тут добре поєднана естетика сталінізму з реаліями українського сьогодення. Тобто радянські пам’ятники, переплетені з «Дольче Габбана». По-моєму, це саме те, про що я пишу. Зрештою, я би й не хотів давати Брежнєва з Хоннекером у німецькому варіанті. По-моєму, для німців це вже такий конкретний попс, якийсь кон’юнктурний символ. В українському виданні це я вигадав помістити на обкладинці фото Брежнєва з Хоннекером, тому що, по-перше, в Україні воно не настільки відоме, як, скажімо, в тому ж Берліні, де воно є ледь не гербом міста. А з іншого боку, воно теж, очевидно, відповідає духу книги. Але в німецькому виданні я би й сам не хотів його давати.

DW: Тепер щодо назви. Мені здається, що німці, які цікавляться Україною, побачивши в книгарнях книгу українського автора з назвою «Гімн демократичної молоді», одразу думатимуть насамперед про «помаранчеві події». Насправді період, описаний в книзі, відбувався значно раніше. Ви не думаєте, що це сприйматиметься німцями як певного роду підміна понять?

Ю.Д.: Я не думаю. На даний час спогади в Німеччині про «помаранчеву» революцію не є настільки сильними. До речі, сама книжка, якщо зняти з неї супер-обкладинку, справді якогось такого трохи помаранчевого кольору. Але мені здається, що тут не буде виникати ніяких неправильних трактувань. З іншого боку, мені здається, що більшість німців, які купують українську літературу, все ж таки більш-менш орієнтуються в ній і знають, хто такий Сергій Жадан і про що він пише.

С.Ж.: Та не знаю. Я якось такої кращої думки про німецького читача. Мені здається, що ті, хто принаймні цікавиться якоюсь радянською чи пострадянською проблематикою, все-таки знають, звідки ноги ростуть у словосполученні «Гімн демократичної молоді». А ті, хто думає, що це про «помаранчеву» революцію, ну то, можливо, для когось це буде така неприємна підміна понять. Насправді «помаранчева» революція зробила дещо ведмежу послугу українській культурі. Тому що, з одного боку, вона була потужним промоутером українського мистецтва, української культури, а з іншого – вона просто починає домінувати, починає підминати під себе мистецьке наповнення всіх меседжів, які йдуть з України. Бо якщо це не пов’язане з «помаранчевою» революцією, в нього відразу зменшуються шанси бути поміченими в німецькомовному суспільстві.

DW: Сергію, дещо схожа історія з Вашою останнього книгою «Лілі Марлен», яку Ви презентуєте першого вересня. Німцям, зокрема, добре відоме це сценічне ім’я Марлен Дитрих, хоча насправді книга далеко не про Лілі Марлен.

С.Ж.: Там історія складна. У мене є вірш, який називається «Станси для німецько-фашистських загарбників», він 98-го року, доволі старий. Насправді він не про «станси для німецько-фашистських загарбників». Він радше про посттоталітарне відчуття дійсності і про посттоталітарний стан свідомості. І там присутня оця героїня Лілі Марлен – такий певний символ, пафосно кажучи, невмирущої жіночості. Тобто дівчина, яка чекає свого солдата. А потім я переклав вірш Ганса Ляйпа з текстом пісні «Лілі Марлен». І коли складав книгу «Лілі Марлен» – це книга нових та вибраних віршів – то я, власне, вирішив підібрати вірші ліричного спрямування, аби в них була присутня ця лірична героїня. І подумав, що усе це можна було б об’єднати навколо саме образу цієї дівчини з пісні. Так виникла назва і концепція книги.

DW: Чому саме німецькі мотиви зустрічаються у Вас: то на обкладинці, то у назві? Це випадково? Чи це, радше, результат Ваших особливих стосунків з Німеччиною?

С.Ж.: Це, можливо, випадково, а можливо, й не зовсім. Тому що я вгазалі-то вивчав германістику, і німецька мова – це мій фах. Я завжди цікавився і завжди любив німецьку літературу та перекладав і перекладаю дотепер.

DW: Юрію, а вам не здається, що такі дотично-німецькі прив’язки є певного роду заграванням Сергія з німецьким читачем?

Ю.Д.: Ні, так само, як «Депеш Мот» не є заграванням з британською публікою чи з французькою публікою. У «Депеш Моді» так само йдеться не про цей рок-ансамбль. Мені здається, Сергій свідомо вибирає дещо провокаційні назви для своїх творів, які, можливо, на перший погляд, вводять читача навіть в оману, але насправді уважні читачі знають, про що йдеться.

DW: Серед авторів книги «Лілі Марлен» окрім вас, Сергію, зазначено також фотографа Ігоря Нещерета. Як виникла ідея вашої співпраці?

С.Ж.: З фотографами я працюю давно, часто і плідно. У мене в попередніх книгах багато фотоілюстрацій різних авторів. А ідея цієї книги виникла досить несподівано. До мене звернувся сам Ігор з пропозицією зробити спільну книгу, себто щоби там були його фотороботи і мої вірші. І я подумав-подумав, та й погодився. Підібрав ці вірші, додав ті, які ще не друкувалися, і все це склалося в певну цілісну, як мені здається, конструкцію.

DW: У релізах до книги вживається термін «поезо-картини». Як би Ви пояснили, що це?

С.Ж.: Це такі колажі у вигляді фоторобіт і поетичних текстів. Ігор усе це поєднує: фоторяд і інтегрований у нього текст.

DW: Є вже якісь більш-менш конкретні плани, які наступні книги Сергія Жадана перекладатимуться німецькою, Юрію?

Ю.Д.: Це залежить насамперед від планів самого видавництва. Я думаю, що «Зуркамп» буде й надалі перекладати Жадана. Поки що в роботі у нас наступної книги немає. Мені здається, на разі вони хочуть подивитися, як продаватиметься книга «Гімн демократичної молоді» перед Франкфуртським книжковий ярмарком і під час нього, а вже потім будуть приймати рішення. У будь-якому випадку перекладачі завжди залежать від планів видавництва, а не навпаки.

DW: Ну і насамкінець запитання до Сергія Жадана, чи потішите Ви своїх шанувальників найближчим часом якимось новим творчим продуктом?

С.Ж.: Так, я в постійній творчій роботі і невпинних творчих злетах. Зараз я пишу новий роман. Написав першу частину, сподіваюся, до кінця року, якщо все буде гаразд, допишу його.

Із Сергієм Жаданом та Юрієм Дуркотом розмовляла Христина Ніколайчук
Редактор: Ганна Філіпп

Джерело: http://www.dw-world.de/dw/article/0,,4617248,00.html

…Це і є життя

Це і є життя –
її серцебиття,
її медичні картки,
її проїзні квитки,
кожна з її речей,
фарба довкола очей,
час, який минає,
коли вона засинає.

Це й була боротьба —
чорна скашна труба,
братні хрипкі баси,
вимотані голоси,
вересневі міста,
вся її гіркота,
терпкість, яка зникає,
коли вона замовкає.

Коли стирає листи,
залишає пости,
падає в ліжко своє.
Коли усе, що є:
подорожні мішки,
бібліотечні книжки,
бите армійське взуття —
це і є життя,

коли застуда стара,
коли вона завмира,
і говорить, стривай,
давай пізніше, давай
іншим разом, бери
випалені прапори,
які я сама несу,
в нас ще стільки часу.

В неї місяць в руці,
змії в рюкзаці,
співи в голові —
злагоджені,
хорові.